Святий новомученик Карп Нечипоренко народився у селі Верхнячка Монастирищинського повіту Київської губернії (згодом Вінницька, нині Черкаська область). День народження для нього назавжди співпав зі святом Іверської ікони Божої Матері, а ім я своє святий отримав на честь одного з Римських мучеників - Карпа, єпископа Фіатирського, Пергамського. Судячи з архівних матеріалів, як-от листування, завдяки якому ми знаємо, що він писав не тільки красиво, а й досить грамотно; вилученим при обшуку власним речам, серед яких було багато духовної літератури, два наперсних срібних хреста, три напрестольних і навіть скрипка, - отець Карп був людиною духовно і культурно освіченою. Про це говорять і сан протоієрея, і посада благочинного, яку він займав. Останній час служив священиком у селі Сарни Монастирищінського району.
Отця Карпа, природно, щиро ненавиділа сільська еліта: люди теж по-своєму непрості і письменні, навіть дуже непрості, як це показав перегляд справи о. Карпа з приводу реабілітації 1957 року. Тоді цей процес вони впевнено виграли - у противному випадку на них чекали великі неприємності за наклепи і лжесвідоцтва на слідстві 1937 року.
У характеристиці Сарновської сільради для органів НКВС його характеризують як «попа по кличке «Галаган», не підозрюючи, що ця «кличка» - прізвище його предків, про яких згадує навіть сучасний енциклопедичний словник: «Галаганы - крупные украинские помещики на Левобережной Украине 18 -начала 20 в. из украинской казацкой старшины. Игнатий Иванович Галаган (вмер у 1748 р.) - Чигиринский, позднее прилукский полковник...» (див. Укр.Сов.Энц.Сл.-1988).
Попри ненависть і переслідування одних отець Карп не втратив приязні і підтримки других - людей віруючих, Божих. Його любили і шанували як щиросерду, чисту людину і доброго пастиря, до кінця він мав підтримку своїх духовних чад, вірних парафіян, здебільшого жінок похилого віку. Він не був самітній навіть в ув язненні: до останнього поруч з отцем Карпом була відважна і самовіддана раба Божа Олена Федорівна Костюкова, староста Сарнівського храму святих Косьми і Даміана - жінка навпрочуд рідкої сміливості й духовної стійкості.
Після опублікування у 1936 році «сталінської» конституції (зі статтею про свободу совісті) священик разом з своєю вірною помічницею провели велику організаційну роботу: склали списки віруючих селян і відновили так звану п ятдесятку, провели хресний хід по селу і зібрали гроші для відправки до Києва ходатаїв з вимогою повернути приміщення церкви, яке два роки тому було відібране у місцевої православної громади. Вони складали плани відновлення духовного осередку і церковного життя, не відаючи, що цей раптовий спалах віри і релігійності у народі, спровокований новою конституцію, викличе такий опір збоку властей, що вони підуть на остаточне, фізичне знищення носіїв цієї віри і церковності - священнослужителів та найбільш вірних мирян.
1 вересня 1937 року, у числі перших жертв репресій, священик і староста села Сарн були заарештовані й відправлені до Уманської в язниці. Як записано у звинувачувальному висновку, безприходний піп Карп Нечипоренко, таємно правив служби і молебни, виконував інші треби: хрестив, освячував хати, служив панахиди, «систематически занимался антисоветской деятельностью, направленной на развал колхозов и дискредитацию советской власти, провоцировал отсталую массу на антисоветские выступления...».
Знайшлися й свідки того, як він, співчуваючи безправним людям, говорив: «Працюєте день і ніч, а що ви з того маєте?.. Бідні православні! Як же страждають вони у колгоспах!.. Так довго триватиме може...». Свідчили й про те, що він постійно нагадував людям про християнський обов язок вірувати, молитися Богу, «говорил: вы, христиане, должны знать, что есть религиозные праздники, и в эти дни не работать».
Слідча справа містить звинувачувальний висновок і з приводу О.Ф. Костюкової, де, між іншим, їй приписують і такі слова: «Якщо нам не відкриють церкву, буряки хай збирають жиди» (голова колгоспу носив єврейське прізвище). Заарештованих відправили до Уманської в язниці. Вже 3 вересня Судова Трійка НКВС по Вінницькій області винесла вирок: Карпа Пилиповича Нечипоренка розстріляти, а Олену Федорівну Костюкову вислати у табори Крайньої Півночі терміном на 10 років.
26 вересня 1937 року на п ятдесят першому році життя святий Карп прийняв мученицьку смерть. Подальша доля сповідниці Божої Олени Костюкової залишилась нам невідомою.
Ще довгих 32 роки справа безневинно страченого священика порошилася на полицях архіву КДБ, доки влітку 1989-го її знов не було піднято на світ: 20 липня того року священик Карп Пилипович Нечипоренко був реабілітований.
10 жовтня 1989 року реабілітовано й Олену Федорівну Костюкову.