для меню (13)
Настоятель: протоієрей Олександр Смагло
Парафія Всіх Святих в місті Умані була заснована 15 квітня 2008 р.
12 червня 2008 р.єпископом Уманським та Звенигородським Антонієм був призначений настоятелем парафії протоієрей Олександр (Смагло). У тому ж році розпочинаються підготовчі та будівельні роботи на території майбутнього храму Всіх Святих. Будівництво храму розпочалося завдяки спонсорській допомозі директора Уманського тепличного комбінату Миколи Васильовича Гордія, який допоміг створити тимчасовий храм Всіх Святих та придбати все необхідне для проведення богослужіння.
24 травня 2010 року під час богослужіння, яке очолював єпископ Уманський та Звенигородський Пантелеімон, було закладено камінь та капсулу під забудову нового храму.
23 січня 2011 року Предстоятель УПЦ Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир під час свого візиту до м. Умані заложив першу цеглу в стіну нового храмуна честь Всіх Святих.
12 липня 2015 року відбулась перша літургія у новозбудованому храмі.
23 жовтня 2016 року у Неділю 18-ту після П’ятидесятниці, в місті Умань сталась визначна подія – освячення новозбудованого храму на честь Всіх Святих.
Настоятель: протоієрей Вадим Паєвський
Свято-Успенський храм м. Умані збудований у 1907 році на місці старого дерев’яного храму. Освячений храм був на честь святого апостола і євангеліста Іонна Богослова. Першим настоятелем храму в історичних джерелах значиться ієрей Олександр Козловський.
Храм пережив буремні роки революції, громадянської, Другої світової війни. Закритим храм був лише у період з 1961 по 1964 роки. У 1964 році храм відновив свою діяльність як Свято-Успенський (замість зачиненого радянською владою Свято-Успенського собору (нині – кафедральний Свято-Миколаївський собор)). З 1964 до 1988 року храм був єдиними діючим у місті.
У період з 1976 по 1988роки храм був частково розписаний, у ньому було проведено парове опалення.
На даний час до причту Свято-Успенського храму входять два священики та диякон. При храмі діє недільна школа для дітей, недільна школа для дорослих, група волонтерів. Храм відчинений щодня. Богослужіння звершуються щосуботи, щонеділі та у святкові дні.
Почалися роботи по виділенню місця під будівництво, виготовлення проектної дукоментації.
У квітні 1999 р. було освячене місце під будівництво єпископом Черкаським і Уманським Софронієм.
30 липня 2016 р. нижній храм в ім'я прп. Сергія Радонежського було освячено Високопреосвященнішим архієпископом Уманський і Звенигородським Пантелеімоном (Луговим).
В теперішній час продовжуються завершальні роботи по благоустрою верхнього храму.
Настоятель: протоієрей Георгій Бардецький.
Настоятель: ієрей Миколай Малетич
2001 року жителі с. Вишнопіль вирішили, що в селі потрібно побудувати церкву, щоб не ходити в храми інших сіл. Адже у них була церква, яку зруйнували, а на тому місці збудували школу. Жителі села звернулись до сільского голови Лисого Володимира Васильовичаз проханням, щоб надали старе приміщення школи, яке на той час пустувало. Хоч воно і збудоване у 1836 році, але було у хорошому стані. Радились з батюшкою с.Легедзине о. Димитрієм, він допоміг порадами і благословив людей на цей труд. Обрали церковну общину. Обрали старосту Жаруна Анатолія Анікійовича і він з Божим благословінням взявся за цю справу. Допомагали люди з села, основну роботу у церкві робили Довгошия Сергій та Риженко Віктор, багато допомагав і сільский голова Лисий Володимир Васильович.
2002 року на свято ап. Іоанна Богослова була перша служба. служив ієр. Володимир з с. Полянецького. Він служив у селі майже рік. По закінченні роботи у церкві 8 червня 2003 року було освячення храму, на якому був присутній благочинний о. Сергій з м. Тальне.
8 жовтня 2003 року був направлений в село батюшка Іоанн Тафійчук, після нього був о. Роман Нешеда, потім ієромонах Олексій Янковий, у 2011 році 10 травня служив ієр. Миколай, який служить по сьогоднішній день.
Настоятель: ієрей Миколай Малетич
На прохання жителів села Зеленьків до голови сільскої ради заснувати церкву на місці колишнього кінозалу, було виділено це приміщення у користування громади села.
На Різдво Христове 7 січня 2004 року була відкрита і освячена Церква Різдва Пресвятої Богородиці отцем Сергієм. Правив о. Володимир з с. Майданецьке. Прихожани зносили ікони, рушники, дорожки.
Старостою тоді була Трясоруб Н. І., касиром – Гнатенко М. І.
Мінялись отці – Роман, монах Олексій, Іван, Володимир. Згодом прийшов на службу о. Миколай з с.Вишнопіль, який і є духовним наставником.
Велику допомогу у відкритті нашої церкви надала сім’я Звіряки Олексія Михайловича, його дружина Ольга та батьки з обох сторін.
Зараз нам допомагає директор ПСП «Зеленьківське» Лисенко Руслан Миколайович, який придбав новий іконостас, Плащаницю і ще багато іншого.
Сама церква стала нам другою домівкою, де люди можуть почути слово Боже і попросити в Бога миру і здоров’я для всіх людей.
Настоятель: протоієрей Дмитрій Красносельський
Відновлення парафіі святителя Миколая розпочалось в 1996 році. З благословення Преосвященнішого Софронія, єпископа Черкаського і Уманського, стару будівлю дитячого садочку було переобладнано під храм парафії. Регулярне богослужіння в храмі було розпочато з грудня 1997року.
Настоятель: протоієрей Володимир Білик
Храм збудований у 1995 році. 16 липня 2002 року церква була освячена Софронієм Архієпископом Черкаським і Канівським. Указом Архієпископа Черкаського і Канівського Софронія від 06.10.1995 р. настоятелем церкви був призначений протоієрей Володимир Білик.
Настоятель: протоієрей Димитрій Красносельський
Перший храм на території села Легедзине було збудовано в 1768 році. Потім в 1871 році було збудовано нову дерев'яну церкву. В період 1850 по 1870 роки, настоятелем парафії був Ілля Власович Бжозовський. В період 1870 по 1902 рік, настоятелем парафії був Іоан Трохимович Моссаковський, а з 1902 року – Іустин Іванович Моссаковський. В храмі парафіі були шановані ікони "Всіх скорбящих радість", "Достойно єсть". В тридцяті роки двадцятого століття храм було зруйновано. Відновлення парафії почалося із 1992 року. З благословіння Преосвященнішого Софронія, єпископа Черкаського і Канівського, половину із старої школи села, було переобладнано під храм. Із березня 1994 року розпочалось постійне богослужіння в храмі парафії. На даний час парафія входить до складу Уманської єпархії.
Настоятель: протоієрей Іоан Агоста
Свято-Іоаннобогословська церква розміщена у будівлі колишньої сільської бані і розташована у центрі села. Питання про утворення церковноі громади стояло ще з 1995 року. У січні 2001 року відбулися сільські збори, на яких вирішили частину будівлі перебудувати на типовий храм. Цього ж року 9 жовтня відбулося соборне богослужіння з освяченням храму, яке очолив і здійснив благочинний округу о. Сергій.
У 2010 році відбулися церковно-приходські збори, які звернулися листом до керівника ТОВ «Надія» про передачу будівлі у повну власність релігійної громади. Згідно цього, у жовтні 2010 року наказом №49, приміщення було передане в повну власність православноі громади. У 2011 році церква внесена до Реєстру неприбуткових установ та організацій.
2013 року біля церкви встановлений хрест, зроблено косметичний ремонт всієі будівлі. В 2014 році відкрито у другій частині церковну трапезну. У 2015 році побудували купол, освятили і встановили. В 2016 році закуплено аналої, престол і ризи. Вперше, за все існування церкви, відбулася зустріч владики з прихожанами с. Лісове. Владика Пантелеімон здійснив соборне богослужіння з освяченням престолу.
Настоятель: протоієрей Володимир Білик
12 липня 2001 р. звершено освячення церквина честьсвятої великомучениці Параскеви благочинним округу протоієреєм Сергієм Бардецьким по благословінню Софронія Архієпископа Черкаського і Канівського. Першим настоятелем був призначений ієрей Іван Сухоняк.
13 вересня 2005 р.настоятелем храму призначено протоієрея Володимира Білика.
Настоятель: протоієрей Іоан Яводчак
Церква Покрови Пресвятої Богородиці будувалася з 1904 по 1908 рік. Приміщення збудоване «хрестом», купола немає. Діяла до революційних подій 1917 року.
У жовтні 1941 року церкву було відкрито, богослужіння проводилися до 1947 року. Після цього приміщення почали використовувати як зерновий склад. У 1950 році діяльність церкви була поновлена. З 1965 по 1990 рік у приміщенні храму розташовувався місцевий клуб.
В 1990 році церква була передана громаді села, а у 1992 році для неї було придбано 5 дзвонів.
Пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний №130.
Настоятель: протоієрей Віталій Медведков
Історія Жашківської Свято-Покровської церкви починається з 1978 року, коли під облаштування церкви будо куплено житлову будівлю по вулиці Шкільній. До 2004 року капітального ремонту приміщення не проводилось.
У 2004 році настоятелем Свят-Покровської церкви був призначений Медведков Віталій Борисович. В цьому ж році на подвір’ї церкви була викопана та облаштована криниця.
В 2005 році реконструйовано дах церкви та встановлено купола.
В 2006 році проведено генеральний ремонт внутрішнього приміщення церкви, оздоблено стіни та стелю іконами. Куплено та встановлено новий іконостас.
В 2007 році територію церкви будо огороджено зі сторони вулиці кам’яним тином, оздобленим ковкою. Встановлено ковані ворота.
2008 року змурована кам’яна стіна для запобігання зсуву ґрунту у внутрішній двір церкви.
В 2009 році зруйновано старі надвірні споруди і розпочато будівництво трапезної, кухні та хрестильної зали.
В 2012 році відкрито хрестильну залу.
До 2015 року добудовано приміщення під трапезну і кухню.
В 2016 році збудовано опорну кам’яну стіну для укріплення двору церкви та запобіганню зсуву ґрунту у нижній сусідній двір.
В 2017 році розпочато монтаж метало-профільної огорожі на збудованій нижній кам’яній стіні, який триває по даний час.
Настоятель: протоієрей Димитрій Іванников
У 2009 році на пустирі цукрового заводу в м.Жашків з благословення архієпископа Пантелеімона (Бащука) організована парафія на честь Різдва Пресвятої Богородиці та встановлено вагончик для проведення богослужінь. У 2014 році побудовано тимчасове приміщення храму, в якому на даний час відбуваються богослужіння.Територія земельної ділянки 2 га, на якій висаджено фруктовий сад і надалі планується будівництво типового храму на честь Різдва Богородиці.
Настоятель: протоієрей Святослав Чайковський
До парафії відноситься село Королівка (близько 25 православних дворів).
Церковне приміщення пристосоване до богослужіння - це старий будинок колишнього дитячого садка, який за проханням віруючих людей на зборах села у 1998 році було передано у користування церковній громаді, яка на той час вже була зареєстрована. Будинок переобладнано і відремонтовано спільними зусиллями жителів села.
На території с. Баштечки, до революції, у центрі села був дерев'яний храм, який зруйнували, а священика о.Артема Бариловича та матушку Анну вбили. Всередині 80-х років минулого століття, коли у селі проводили водопровід, було викопано останки тіла священика (частково збережені ризи та ієрейський хрест). Хрест забрав чоловік, який працював на бульдозері, а останками тіл знехтували, не придавши їх землі. Село відзначалося особливою атеїстичною ідеологією та духовним зубожінням.
Духовне відродження розпочалось, коли стараннями родини двічі героя соцпраці, депутата Верховної Ради Парубка Омеляна Никоновича до ювілейного 1020-річчя Хрещення Русі у центрі села була зведена дерев'яна каплиця на честь первоверховних апостолів Петра і Павла.
У вересні 2010 року, неподалік від зруйнованого атеїстичною владою храму, розпочались роботи із закладення фундаменту для нової церкви стараннями вихідців з села Зіміної Валентини Миколаївни (дівоче прізвище Павлівська).
І вже у листопаді цього ж року його освячено архієпископом Уманським і Звенигородським Пантелеімоном (Бащуком). Великих зусиль та коштів до будівництва церкви доклали Парубок О.Н. та виходець з села Коваль Володимир Іванович, який з 2015 року являється основним ктитором церкви. Ним привезена ікона вмч. Димитрія, написана на Афоні та освячена на мощах у Солуні, а з благословіння Вселенського патріарха Варфоломія подарована Володимиром Івановичем у храм. А 7 липня 2015 року архієписком Ровеньківським Пантелеімоном (Поворознюком) особисто привезені і молитовно подаровані для храму ще і мощі самого св. Димитрія , які були вкладені в цю ікону.
Настоятель: протоієрей Василій Любківський
У 1989 році на парафію призначений о. Анатолій Кирманов. Богослужіння почалося у помешканні парафіянки Шульга, потім виділили приміщення колишньої школи початкових класів. 1992 рік розпочато будівництво храму за проектом, що у с. Роги Маньківського району. Будував колишній колгосп за свої кошти, Київська митрополія (митрополит Філарет) виділила на будівництво 100 тис. рублів. Ініціаторами будівлі були парафіяни Ващук Е. К., Марнітан Т. П., Ващук М. Л., за керівництва голови колгоспу Костюх В. Я.
Відкриття храму і освячення відбулося 23 жовтня 1994 року. Освячував храм єп. Черкаський і Канівський Софроній.
З 1989 по 1995 роки в храмі служив о. Анатолій Кирманов.
1995-1996 о. Петро.
1996 і по сьогодні о. Василій Любківський.
До 20-річчя храму приміщення церкви розписано повністю, крім олтаря, встановлено новий іконостас, жертвенник, вікна в куполі, побудовано трапезну на 300 осіб. У храмі газово-водяне опалення, тепла інфрачервона підлога, нотний чотирьохголосий хор.
Богослужіння проводяться регулярно, по недільним і святковим дням Літургія, напередодні Всенічне бдіння. Кожної п’ятниці Акафіст Покрову Божої Матері.
Настоятель: протоієрей Віталій Безуглий
Храм на честь св. Архангела Михаїла відкрито 21 листопада 2000 року. Для приміщення храму використано будинок, який мав стати закладом для людей похилого віку.
Настоятель храму прот. Віталій прибув у с. Вороне у вересні 2000 р. і разом із громадою приміщення пристосували для служби до 21 листопада.
24 червня 2001 року відбулася архієрейська служба, під час якої архієпископ Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук) освятив престол.
Настоятель: протоієрей Василь Троценко
200 років тому, в невеликому селі Конельські Хутори, що на Черкащині, в 1815 був побудований маленький храм-каплиця на території сільського кладовища.
У «Оповіді про населення місцевості Київської губернії», які зібрав Лаврентій Похилевич, йдеться: «в Хуторах в 1833 році побудована жителями на кладовищі дерев'яна церква в ім'я вмч. Димитрія, за сприяння покійного поміщика Ігнатія Боровського. Церква ця, зважаючи приписних, особливих угідь не має ... ».
У 2011-2012 рр, коли йшла реставрація цієї церкви, у вівтарній частині, в пономарцы, було виявлено на дерев'яних балках (стіні) такий напис блакитною фарбою: «Храм побудований в 1815 р.». це було найбільше чудо! радість переповнювала серця багатьох парафіян, викликаючи велике захоплення і посмішки на обличчях віруючих. Завдяки тим людям, яких немає з нами, але які не забули про нас, вони залишили нам свою працю і точну дату про будівництво свого старого шедевра ...
Жителі села донині згадують добрим словом своїх священнослужителів, які служили і молилися в Димитріївському храмі. Це були: о. Олександр Кривицький, о. Михайло Вінявський, о. Сергій Лисак, о. Миколай Мельничук, о. Михаїл Сучак. Це священики, які все більше часу служили в храмі, живучи в селі. Крім них, було ще десь стільки ж, але вони не служили довго багато часу – 1- 2 роки.
Під час Другої Світової війни церква стала притулком для поранених солдатів Червоної Армії і жителів села, яких німці примусово вивозили до Німеччини. Люди не хотіли їхати на каторжні роботи і більшість ховалося в підвалі під церквою; так храм рятував своїх людей.
Храм відкрили під час війни і дозволили служити служби Богу про збереження нашої землі і народу.
Лилася кров, вмирали наші рідні, сродники, сільські люди пішли в храм молитися про своїх дітей і чоловіків, молитися, щоб швидше припинилася ця страшна війна.
Розповідали одне чудо місцеві старожили: «..Після розрухи хотіли обікрасти наш храм. Злодії, під'їхавши возом вночі до храму, хотіли зірвати замок і пограбувати. Вже маючи намір на цей страшний гріх, почали оглядати територію. На дворі було світло від місяця. Ледве вони хотіли пробратися в церковний двір, як раптом почули стукіт, вони зачаїлися, і прислухаючись, почули стукіт і звук заліза, думаючи, що це хтось йде з сільських, але звук чиєїсь ходьби наближався все ближче. І ось через церкви вони побачили, що виходить якійсь чоловік, високий на зріст, одягнений в старих військових обладунках, злодії дуже перелякалися, бо зрозуміли, що це привид. Храм не обікрали. На ранок грабіжники розповіли віруючим місцевим людям про те, що вони хотіли зробити і що сталося. Богобоязливі бабусі говорили, що це сам великомученик Димитрій не дав їм обікрасти церкву, тому що вона названа в честь його імені і він клопочеться про неї перед Богом. Злодії покаялися...»
Настоятель: ієрей Ігор Гаврилюк
З давніх давен в с. Охматів був кам’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці який зруйнували під час безбожної революції в 1917 році. В 1930 роках віруючими православними людьми, Польський костел було переобладнано та переосвячено в православний храм, в якому не припинялися богослужіння навіть під час воєнних дій Великої Вітчизняної Війни.
У 1957 році храм було зруйновано активістами комсомольцями. Довгих 44 роки в селі не проводились богослужіння. Теперішнє церковне приміщення пристосоване до богослужіння, побудоване в 1910 році як церковно приходська двохкласна школа на кошти Земства. Під час війни в 1941 році в цьому приміщенні був госпіталь, який неодноразово обстрілювався знарядами але будівля встояла. Після закінчення війни з 1945 по 1973 роки була школа І - II ступенів та дитячий садок. При появі нової школи приміщення пустувало.
В 2001 році 15 лютого на сільських зборах з проханням віруючих людей, зокрема Вікторук Емми Сергіївни це приміщення було передано церковній громаді. Спільними зусиллями будівлю було відремонтовано та відновлено богослужіння. Першим священиком , який служив в храмі був о. В. Корчевий 2001 по 2004 роки з 2004 по 2009 настоятелем храму був о. Володимир Нирко, з 2010 по 2011 ієромонах Олексій, а з 2011 року ієрей Ігор Гаврилюк.
Настоятель: протоієрей Святослав Чайковський
Церковне приміщення пристосоване до богослужіння (колись панський будинок), який за проханням віруючих людей на зборах села у 1991 році було передано у користування церковній громаді, яка на той час вже була зареєстрована. Будинок відремонтували спільними зусиллями жителів села та місцевого колгоспу.
На території с. Побійна, до революції, у центрі села був гарний дерев'яний храм, який зруйнували безбожники. У період Великої Вітчизняної війни, під час окупації, німецькою владою було дозволено відновити храм і богослужіння. Жителями села була побудована церква з очерету і глини, яку знову вже після війни розвалила атеїстична влада.
У листопаді 2007 року з благословіння Високопреосвященішого архієпископа Черкаського і Канівського Софронія було освячено місце та встановлено хрест під будівництво дерев'яного храму .
У 2008 році закладено фундамент храму Успіння Пресвятої Богородиці під меценатством керівника місцевого товариства «Прогрес» Марисенка Вадима Миколайовича і освячено архієпископом Уманським і Звенигородським Пантелеімоном (Бащуком). Будівництво храму призупинилося на довгих дев'ять років. Аж у 2017 році з волі Божої та фінансування родин Лещенка Романа Миколайовича та Лановенка Миколи Васильовича з благословіння правлячого архієпископа Уманського і Звенигородського Пантелеімона (Лугового) розпочалось зведення храму .
Церква тісно співпрацює з Сільською радою, місцевим товариством та будинком культури. Разом організовуються та проводяться визначні події: державні та церковні свята, відновлюються забуті церковні традиції. На свято первоверховних ап. Петра та Павла, місцеве товариство запрошує священика для освячення техніки та благословіння виходу в жнива і обмолот першого снопа. З цього приводу організовуються масові Петро-Павлівські гуляння, у яких беруть участь всі жителі села.
Настоятель: ієрей Валерій Грисюк
Приблизно через 50 років після того як було зруйновано церкву радянською владою, в селі створили православну общину (в 1996 р.), служили в старій хаті. Через декілька років сільска рада виділила приміщення, яке було збудовано для престарілих – «дім престарілих». Але під час перебудови приміщення всередині розікрали і залишилися стіни і дах. Це отримала місцева православна громада для Богослужінь. Нашвидкоруч було зроблено ремонт, імпровізований іконостас і проводилися богослужіння з 1997 по 2008 роки.
За 11 років в селі змінилося 6 священників. У 2008 році був призначений о. Валерій, коріння якого по материнській лінії з цього села. Почалася перебудова храму. Було створено недільну школу і трапезну, зимню кімнату дя хрещення в одній частині будови, в іншій частині приміщення храму. Зробили новий іконостас, аналої, кіоти, повністю внутрішній ремонт.
Зробили дзвіницю, купола і все це своїми руками.
Спонсори допомогли краном, щоб поставити купола на будівлю храму. В минулому році спонсори купили перекриття з профілю на дах. Місцева бригада обклеїла зовнішні стіни пінопластом.
Настоятель: протоієрей Андрій Зілько
У 1990 році в с. Соколівка утворилася церковна громада. Служби здійснювалися у сільскому клубі.
У 1997 році було закладено хрест під будівництво нового храму. Хрест освячував архієпископ Софроній (Дмитрук), нинішній митрополит Черкаський і Канівський.
У 2012 році відбулося освячення храму на свято Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Освячення храму звершив архієпископ Пантелеімон (Бащук).
Настоятель: ієрей Ігор Гаврилюк
В селі була кам'яна церква яку зруйнували більшовики в 1937 році. Тепер на її місці сільський клуб.Священника який служив в храмі звали о. Семеон його розстріляли (біля прокуратури в Умані) разом зі старостою храму Йосипом. Сім'ю батюшки було вислано, про подальше їхнє життя нічого не відомо. Храму в селі не було і люди, збираючись разом, молились по домівках. В 1995 році на сільських зборах, за проханням віруючих у користування церковній громаді був переданий панський будинок (поміщика Іванова), до цього там була школа. Приміщеня пристосували до богослужіння.
Настоятель: протоієрей Василь Дуран
Заснована церква була в 1992 році в приміщенні старої школи. Приміщення було виділено директором школи Сидорук В. І. з погодження з головою с/ради Гаврилюк М. П.
Засновниками церкви були Волинець С. С. та Шкірдова О. А. 14. 04. 1992 року було відкрито церкву. Служив священник з Жашкова о. Стефан. Через деякий час приїхав ієр. Ярослав з с. Скибин.
По благословінню архієпископа Черкаського і Канівського Софронія, у травні 2001 року був призначений ієр. Василій Дуран.
Старостою всі роки була Волинець Софія Степанівна.
10 липня 2007 року з невідомих причин церква згоріла і лишилися тільки стіни.
З Божою допомогою та зусиллями жителів села 21 листопада 2007 року богослужіння в церкві відновили.
17 листопада 2013 року відбулося освячення престолу архієпископом Уманським та Звенигородським Пантелеімоном.
Розмір церкви 15 м на 10м. В даний час в церкві є все необхідне для проведення богослужіння.
В будівництві церкви, а також у відбудові після пожежі, найактивнішу участь приймали такі прихожани: Волинець П. Р., Микитюк І.Л., Микитюк Н. І., Волинець С. С., Шкірдова О. А., Деркач М. В., Черняхівська М. Я., Швець Т. А., Стельмах С. Д., Томашевська Н. А., Попко О., Дуран М. М.- матушка, Сидорук В. Г., Заліщук І. І. – з бригадою будівельників з Києва.
Настоятель: протоієрей Миколай Гарбар
Було розпочато будівництво і закладання каменю в 1988 році.
Завершено будівництво і освячення храму було в 1992 році.
Реєстрацію общини і богослужіння було розпочато в 1986 році.
За час будівництва храму богослужіння звершувались в переобладнаній хаті біля місця забудови храму.
З 1986 по 1989 рік служив священник з Київської єпархії.
З 1989 по 1995 роки служив священник з Київської єпархії прот. Сергій Дунаєв (нині покійний).
З 1995 по 1997 роки служив священник, направлений з Черкаської єпархії ієр. Олександр Артем’єв.
З 1997 року і донині служить прот. Микола Гарбар.
В 2000 році було освячено новопобудований престол митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм із закладанням мощей св. мучеників Прова, Тараха та Андроніка.
З 2008 по 2010 роки було здійснено розпис храму.
Храм було збудовано на кошти тодішнього колгоспу ім. Ілліча.
Настоятелька: ігуменя Анастасія (Дикусар)
В 2001 році з благословення керуючого єпархією заснований храм на честь святого апостола і євангеліста Луки, а вже з 2015 року, згідно рішення Священного Синоду, на основі парафії відкрито жіночий монастир.
Настоятель: ієрей Олександр Шелякін
В 1992 році на прохання жителів села Червоний Кут було винесено рішення про відкриття храму в селі. Рішенням сільских зборів було виділено будівлю під храм.
Будівля була добудована і відремонтована. Богослужіння розпочалися в 1994 році.
Настоятель: протоієрей Дмитрій Любківський
Будівництво храму було розпочато в 2002 році і закінчено в 2012 році.
В пожертвувані було задіяно було 25 організацій, до яких ходили настоятель протоієрей Димитрій Любківський та прораб, Дрига М.П., які ходили та просили матеріали та кошти.
Будівельні матеріали поступали із розібраних споруд, яких нараховується 22, чого не було, то купували.
Фундамент освятив архієпископ Софроній Черкаський, а дзвони і храм освятив архієпископ Уманський і Звенигородський Пантелеімон (Бащук).
Настоятель: протоієрей Володимир Должіков
Церковна громада створена в 2004 році з благословіння митрополита Черкаського і Канівського Софронія (Дмитрука). В цьому ж році був призначений настоятелем парафії ієр. Володимир Должіков. В 2006 році з благословіння митрополита було розпочато будівництво нового храму.
В 2008 році було завершено будівництво та відбулося освячення храму єпископом Уманським і Звенигородським Пантелеімоном (Бащуком). В 2013 році з благословіння архієпископа Пантелеімона було принесено зі Святої Гори Афон повнорозмірну копію ікони Божої Матері «Скоропослушниця». Храм освячений на честь ікони Божої Матері «Почаївська».
Настоятель: протоієрей Дмитрій Любківський
Церква побудована невідомим паном в 1746 р.
В 1937 році храм був закритий Радянською владою.
В 1943 році відкрили німецькі окупанти.
В 1960 році церкву закрили за наказом Хрущова.
На прохання віруючих людей, в часи перебудови в 1989 році храм був відкритий і відреставрований з допомогою настоятеля протоієрея Димитрія Любківського.
Освячений храм в 1991 році митрополитом Київським і всієї України Філаретом (Денисенко).
Настоятель: ієрей Сергій Похила
Церква Покрову Божої Матері в с. Попудня Монастирищенського благочиния була побудована в 1993 році за кошти сільського колгоспу, керівником якого в той час був Орендарчук П. М. Чин освячення церкви звершував архієпископ Черкаський і Канівський Софроній.
Колишній деревяний храм був зруйнований в радянські часи. Сучасний храм побудований на земельній ділянці благочестивої жительки села Анни по її завіту. Виходцем с. Попудні є засновник автокефальної церкви митрополит-самосвят Василь Липківський, по цій причині були неодноразові спроби перевести Покровську парафію в автокефалію. Божою милістю на даний час церковна громада с. Попудні береже вірність канонічній Православній Церкві.
Настоятель: протоієрей Миколай Богуславський
Збудована у 2008 році на місці колишньої деревяної церкви, знищеної радянською владою. Освячена єпископом Уманським і Звенигородським Антонієм (Боровиком) 19 вересня 2008 року.
Має один центральний купол і прибудовану дзвіницю.
Збудована на пожертви місцевих жителів, мешканців навколишніх сіл і на кошти, зібрані у Введенському монастирі м. Києва.
Настоятель: протоієрей Миколай Богуславський
Церква збудована в 1913 році має 5 куполів і прибудовану дзвіницю.
На початку 60-х років минулого століття була зачинена радянською владою. Спочатку була перетворена на склад, потім на музей.
У 1989 році в церкві відновились богослужіння.
Настоятель: ієрей Олександр Похила
За бажанням небагатьох православних жителів смт. Цибулів та за підтримкою прот. Володимира, настоятеля храму Почаївської Божої Матері села Івахни, 2013 року було вирішено звернутися до керуючого Уманською єпархією архієпископа Пантелеімона (Бащука) за благословенням створення релігійної громади і призначенням священника для очолення новоутворенної громади.
15 липня 2013 року указом владики Пантелеімона на Цибулів було призначено священника ієрея Олександра Похила.
12 серпня 2013 року Черкаською обласною радою було зареєстровано цибулівську православну громаду та її Статут.
26 вересня 2013 року після довгих перепон зі сторони місцевої влади, громади Київського Патріархату на чолі з їхнім священником, а також жителів, що підтримують Київський Патріархат, дякуючи втручанню районної адміністрації, рішенням цибулівської селищної ради для новоутворенної общини було виділено землю під храм тільки для тимчасового користування терміном на 5 років.
22 жовтня 2013 року було розпочато будівництво храму. Храм будувався з легких і не капітальних матеріалів, без застосування бетонних робіт, так як це забороняється при тимчасовому користуванні. Основою храму стали дубові стовпці, далі дерев'яний каркас. Зовні храм обшитий кольоровим металопрофілем, всередині - дерев'яними плитами. Між ними утеплювач мінеральна вата. Площа церкви - 50 кв.метрів.
22 грудня було освячено храм малим ієрейским чином і відслужена перша Літургія. По благословінню архиєп. Пантелеімона церква була названа в честь св.вмч. Георгія Побідоносця.
У 2015 році було достроено притвор-дзвінницю, таким самим чином як і церкву, в 2017 році - літню трапезну.
Впродовж цих років община неодноразово зверталася до селищної ради, до районної адміністрації з проханням виділити землю під храм, але, на жаль, марно. Актив села, депутати селищної ради і сама місцева влада гостро настроєні проти православних людей УПЦ, і рахують іх злочинцями. І тому, кожна така спроба закінчується хвилею нових цькувань і погроз.
Настоятель: ієрей Валерій Дзісь
Церква св. ап. і єв. Іоанна Богослова села Шабастівка побудована в 1754 році, була дерев’яною.
За роки радянської влади постраждали за віру Православну в 1937 році і були причислені до лику святих новомучеників Черкаських троє жителів з цього села – священномученик Володимир Татаров (27. 06. 1868 - 23.10. 1937), преподобномученик Паїсій Бондаренко (07. 08. 1869 – 23. 10. 1937), мученик Савва Діхтяр ( 16. 10. 1895 – 23. 10. 1937). А також збереглась могила сина сщмч. Володимира, якого він власноруч поховав на місці, де сина Олексія було по звірячому вбито в 1920 році.
У 1942-1943 роках тут, в старій церкві, служив прот. Олексій Демидовський.
У післявоєнний час 1958 році церква була закрита, всі церковні цінності були вивезені, переобладнана у складське приміщення. А згодом у 80-х роках 20 століття церква, на жаль, була зовсім зруйнована.
У 1991 році була знову зареєстрована релігійна громада «Свято-Іоанно-Богословської парафії», яку як другий прихід окормляв прот. Володимир Яворський (с. Княжа Криниця).
У 2008 році, ієрей Валерій Дзісь був призначений на цей прихід, після рукоположення. Спочатку служили в пристосованому приміщенні.
У 2011 році обладнали під церкву і перейшли в наданий церковній громаді панський маєток (польского графа Красіцького, побудований у 1907 році), де й звершуються на даний час богослужіння.
Свято-Миколаївський храм вперше згадується з-поміж інших дев’яти церков Умані, перелік яких наводить у своїх мемуарах родич Константинопольського патріарха Макарія Павло Алепський, що проїжджав через Умань у 1654 році.
Свято-Миколаївська церква була побудована впродовж 1809-1812 рр. архітектором Томашем Етлінгером на місці, де колись стояв католицький костьол. Ініціаторами будівництва виступили жителі міста. Парафіяльною церква лишалась до 1843 р., коли набула статусу собору, і з цього часу перетворюється на головний православний храм Уманського повіту. В кінці 1846 року (6-18 грудня) Миколаївський собор було освячено протоієреєм А. Стаховським. У 1861 році в соборі було відкрито недільну школу. У 1895 році він отримав назву Успенського, а у 1911 році внутрішню частину собору було переобладнано і прикрашено орнаментами та іконами на зразок Київського Володимирського собору (худ. Д. Верещака).
На початку 30-х років Успенський собор був зачинений на тривалий період. На короткий час храм відновив роботу лише у 1944 році для відправлення богослужінь старослов’янською та українською мовами. У 60-і рр. ХХ ст. було зроблено капремонт крилоса та хорів, поновлено старий настінний іконопис. 30 липня 1963 року будівлю собору передано у відання заводу «Мегомметр», її планували переробити під клуб. Проте аж до 1977 року ніяких робіт тут не проводилось. З 1977 року розпочались роботи щодо перетворення собору в музей атеїзму. Він знаходився на балансі Краєзнавчого музею. В процесі відновлювальних робіт було відбудовано покрівлю, але настінні розписи, на жаль, загинули.
19 грудня 1989 року в храмі знову запалала богослужбова лампада. Велись реставраційні роботи, зводився іконостас. 1990 року храм перейменовано на собор Святителя Миколая. У 1998 році почалось зведення дзвіниці на притворі собору, а у 1999 році – встановлено купол з хрестом на вершині.
У Свято-Миколаївському кафедральному соборі міста Умані знаходиться список чудотворної Любечської ікони Божої Матері. Явління образу відноситься до часу утвердження християнства на Русі. Ікона відома багатьма чудесами, про що свідчить святитель Димитрій Ростовський. Про неї збереглося таке передання: в Любечі жив бідний м'ясник, який мав дружину і двох дітей. Старший син, наслідуючи батька в його роботі, взяв в руки ніж і став грати з ним і ненавмисно завдав смертельну рану молодшому братові. Від страху перед тим, що сталося дитина сховалася від покарання в грубку. Мати не знаючи цього, затопила грубку, і юнак став горіти.
Тим часом в хату повернувся господар. Побачивши, що відбувається, він у нестямі від горя накинувся на дружину і завдав їй смертельного удару. У великому горі він пішов з дому на берег Дніпра, сів у човник і поплив за течією. Жахливі події приспали його, але човен замість того, щоб плисти в бік Києва, повернувся до берега біля міста Любеча. Прокинувшись, він побачив на березі ікону Божої Матері. Сповнений незрозумілої віри і надії, помолившись, він взяв у руки явлену ікону і поніс її додому. Які ж були його здивування і радість, коли вдома він знайшов все своє сімейство живим і неушкодженим!
У XVII столітті Любечська ікона стала відома і киянам.
В 1653 очікували нападу поляків на Любеч, і тому ікону перевезли за розпорядженням митрополита Сильвестра Косова до Києва. Потім, не пізніше 1689, ікона повернулася в Любеч, так як святитель Димитрій Ростовський в цьому році приходив в Любеч для поклоніння чудотворному образу.
Між 1689 і 1701 роками первісний образ Любечський знову опинився в Києві. Відомі дві грамоти митрополита Варлаама Ясинського, які підтверджують перенесення ікони в Любеч з Києва в 1701 році при Чернігівському архієпископі Іванові Максимовичу, а також факт поновлення образу монахом Києво-Печерської Лаври Інокентієм. Відомо також, що місцем перебування ікони в Любечі після 1701 року був Пречистенський храм Любецького Антоніївського монастиря, а пізніше - монастирська церква Воскресіння Господнього. По суботах біля чудотворної ікони з благословення Варлаама Ясинського, митрополита Київського, служилися акафісти, що підтверджують його грамоти.
У страшні роки безбожного атеїзму ікона була загублена.
Список чудотворної ікони, написаний на дереві, був подарований громаді м. Умані при поверненні Свято-Миколаївського храму віруючим в 1989 році. У 1999-2001 роках час від часу виливала миро. Багато парафіян собору свідчать про отримання зцілення після молитви біля ікони.
Святкування Любечської ікони Пресвятої Богородиці - 7/20 травня
Акафіст Пресвятій Богородиці перед Її іконою, іменованю «Любечська»
Кондак 1
Взбранной Воеводе и усердней Заступнице рода христианского, Пресвятей Деве Богородице, град Любеч явлением святыя иконы Ея прославльшей и чудесы, от нея бываемыми, духовно ны утешившей, благодарственное приносим пение; Ты же, Всемилостивая Царице, яко имущая державу непобедимую и милосердие неисчетное, от всяких нас бед и скорбей присно свобождай, да зовем Ти: Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Ікос 1
Ангелов Царице и всея твари Владычице, от Ангелов горе приемлющая достойныя Тебе хвалы, приими и от нас земных и перстных усердныя благохваления, их же пред святою и чудотворною иконою Твоею возносити Тебе дерзаем и, уповая на Твое матернее благосердие, сице от любве сердечныя Тебе вопием: Радуйся, радость нам вечную, Христа Спасителя, рождшая; Радуйся, в рождестве и по рождестве Девою пребывшая. Радуйся, в девстве и целомудрии верныя утверждающая; Радуйся, райския двери благочестивым отверзающая. Радуйся, иконою Твоею нас присно утешающая; Радуйся, чудесы, от нея бываемыми, духовно нас веселящая. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 2
Видяще святую икону Твою, Богородице Дево, в Любечи от лет древних чудесы Божественными прославленную, яже миро есть излиянное для верных и боголюбивых душ, со благоговением ей поклоняемся и славословим преблагословенное имя Твое: облагоухай, Владычице, и наша сердца Божиею благодатию, да радостно зовем Богу: Аллилуиа.
Ікос 2
Разумеем, Пречистая, Твое благоволение к стране нашей православней, яже чудотворными иконами Твоими преукрашена есть, в них же явила еси нам источники милостей Твоих пребогатых; се, и в Любечи икона Твоя чудотворная прославлена бысть от лет древних, от нея же помощь Твою всем даруеши, иже верно к Тебе взывают: Радуйся, Любечская похвало и Помощнице наша всеблагая; Радуйся, всех верных утеше-ние и заступление непостыдное. Радуйся, о Ней же радуются Ангелы; Радуйся, о Ней же Бога славят человецы. Радуйся, горняго мира доблее украшение; Радуйся, дольнаго мира благодатное ограждение. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 3
Силою Божиею укреплен святый равноапостольный Великий Князь Владимир, его же матере Любеч отечество бысть, идолы попра и всю землю Российскую верою Христовою просвети, его же подвиг блажаще, на помощь молитвы его небесныя призы-ваем и, прославляя в Любечи икону Твою святую, Владычице, молим Ти ся: молися с ним за нас ко Христу Богу, Ему же присно поем: Аллилуиа.
Ікос 3
Имеет град Любеч в себе сокровище пребогатое Божественных даров, икону Твою чудотворную, Богородице Дево, и молитвами преподобнаго и богоноснаго отца нашего Антония Печерскаго чудотворца, иже в Любечи родися и воспитася, многия милости и щедроты Твоя от образа Твоего благодатнаго получает, о них же Тя благодаряще, сице Тебе зовет: Радуйся, преподобнаго Антония благоволением Твоим осенившая; Радуйся, отечество его земное иконою Твоею чудотворною прославльшая. Радуйся, с ним вкупе присно молящаяся за нас Сыну Твоему и Богу; Радуйся, от горних высот к нам матернею Твоею любовию приникающая. Радуйся, преподобных трудолюбцев изрядное венчание; Радуйся, иноков благоскорбящих всевеселящее радование. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 4
Бурею скорби велией одержим бысть муж, внезапно лишившийся жены и двух чад своих, и не ведая что творити, на ладьи устремися долу по реце Днепру, но силою Божиею принесеся на ладьи своей к Любечу и зде на брезе обрете икону Твою святую, Богородице Дево, юже взем, принесе в дом свой и узре тамо жену и чад своих живы и здравы сущи. Темже велегласно прослави Твое всемогущество и благость и возопи Богу: Аллилуиа.
Ікос 4
Слышавше чудо преславное, в явлении иконы Твоея святыя бывшее, людие Любечстии стекошася видети спасенных Тобою и новоявленную икону Твою, Владычице Преблагая; им же поведаше обретший ю муж, како умерших жену и чад своих, принесши благодатную икону Твою в дом свой, обрете живых и здравых. Темже вси вернии радостно и хвалебно восклицаху к Тебе: Радуйся, скорбящих милостивая Утешительнице; Радуйся, мертвых благодатная Воскресительнице. Радуйся, в явлении иконы Твоея безвременно погибшим смертию напрасною живот возвратившая; Радуйся, яко вся возможна Тебе, сим показавшая. Радуйся, в Любечи возсиявшая преславными чудесы; Радуйся, всем чтущим образ Твой святый дарующая от него милости Твоя богатыя. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 5
Боготечная звезда, икона Твоя святая, Богородице Дево, от Любеча в Киев пренесена бысть Твоим благоволением, Преблагая, и в соборнем храме Софии Премудрости Божией поставленная в нем пребывает, и милости Твоя благодатныя всем с верою молящимся пред нею обильно источает, да вси зовут рождшемуся от Тебе и прославльшему Тя Богу Слову: Аллилуиа.
Ікос 5
Видевше людие Любечстии лишение свое, яко чудотворная икона Твоя, Владычице, от них в Киев пренесена бысть, просиша Первосвятителя Киевскаго о ея к ним возвращении, но сей, список с чудотворныя иконы написав и освятив, в Любеч его посла, идеже чудес благодатию сей прославися, и тако скорбь людей Любечских утолися и в радость преложися Твоим благопромышлением о них, Госпоже Всеблагая. Сего ради вопием Ти: Радуйся, во благих желания наша дивно исполняющая; Радуйся, любящим и чтущим Тя любовию Твоею Божественною сугубо воздающая. Радуйся, скорбь людей Любечских о лишении образа Твоего честнаго в радость претворившая; Радуйся, список с иконы Твоея чудотворныя многими чудесы прославльшая. Радуйся, яко с верою и благоговением поклоняемся пречистаго лика Твоего изображению; Радуйся, яко от него приемлем благодатныя дары Твоя на пользу душ и телес наших. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 6
Проповедует град Любеч милости Твоя и чудеса, Владычице Всемилостивая, и светло красуется. имея в себе залог Твоего благоволения, икону Твою благодатную, Госпоже Всеблагая, к ней же усердно притекающе, в недузех исцеление, в скорбех утешение, в бедах избавление от нея приемлем и зовем Тобою благодеющему нам Христу, Царю и Богу: Аллилуиа.
Ікос 6
Возсияла еси, яко луна полная, на тверди Христовы Церкве, Богородице Дево, лучами чудес предивных озаряя верных и всех путеводствуя к пресветлому Солнцу Правды, Сыну Твоему и Богу. Озари Владычице, и наша мрачныя души, да во свете добрых дел неосужденно возможем приносити Тебе пения сицевыя: Радуйся, радость и умирение миру рождеством Твоим принесшая; Радуйся, во благих обеты наша милостиво приемлющая. Радуйся, ветхим деньми силы обновляющая; Радуйся, юношей и дев к целомудрию невидимо руководящая. Радуйся, иноков и инокинь Боголюбивых тайное утешение; Радуйся, в сомнении сущих и неверных благодатное вразумление. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 7
Хотящим всем с верою приходити на поклонение чудотворней иконе Твоей, Владычице, дары благодатная от нея подаеши и вся спасаеши, иже по Бозе упование свое на Тя возложиша, Тебе бо дадеся от Господа велия благодать матерняго заступления. Темже с любовию припадающе к многоцелебному Твоему образу, взываем Сыну Твоему и Богу: Аллилуиа.
Ікос 7
Новое знамение Твоего милосердия явила еси, Владычице, в Любечи, егда среди агарянских и латинских гонений веру православную целу и невредиму тамо сохранила еси, чудесы, от иконы Твоея святыя бываемыми, утверждая верных в православии святоотечестем и внушая им вопити к Тебе: Радуйся, щите святыя православныя веры; Радуйся, молние, ереси пожигающая. Радуйся, Наставнице богомудрия душеспасительнаго; Радуйся, Мздовоздательнице верных подвижников православия. Радуйся, многопетая славо пастырей святыя Церкве Христовы; Радуйся, ограждение крепкое истиннаго и праваго учения. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 8
Странно есть видети святую икону Твою, Богородице Дево, на доске написанную и духов тьмы присутствием своим прогоняющую силою Твоею Божественною, яко ада Победителя-Христа Бога родила еси, Иже и Тебе подаде власть на диавола, от его же насилия и нас грешных свободи, Всеблагая, да благодарственно зовем воплощшемуся от Тебе Царю славы Христу: Аллилуиа.
Ікос 8
Вся благая, временная и вечная исходатайствуй нам, Владычице, матерним предстательством Твоим ко Христу Богу и умоли Его благость даровати нам прощение согрешений наших, вольных и невольных, и не лишити нас наследия Царствия Небеснаго, да радостно Ти взываем: Радуйся, обрадованная Приснодево, Богородице Марие; Радуйся, едина избранная и добрая в женах. Радуйся, дев похвало и матерей веселие; Радуйся, земных и небесных Божественное радование. Радуйся, от Сиона горняго благосердием Твоим посещающая земнородных; Радуйся, избавляющая от всяких бед веру и любовь к Тебе имущия. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 9
Вси Ангели на небеси немолчныя хвалы воспевают Ти, Богородице, мы же на земли, подражати им дерзающе, велие желание имамы пети Тя и хвалити, честнейшую Херувим и славнейшую без сравнения Серафим, Матерь Господа нашего; Ты же, Всеблагая, Сама научи нас достойно славити Тя и воспевати рождшемуся от Тебе Спасу душ наших: Аллилуиа.
Ікос 9
Ветии суемудреннии не могут достойно восхвалити Тя, Пречистая Дево, мы же, смиреннии, от любве сердечныя сии малыя похвалы приносим Ти и молимся: не возгнушайся ими, Всеблагая, ради греховнаго недостоинства нашего, но приемлющи ны благоутробно, воздаждь нам предстательством Твоим к триединому Богу, да зовем Ти радостно: Радуйся, покрове миру, ширший облака; Радуйся, града прибежище, в нем же странники земныя отдохновение обретают. Радуйся, чертоже Божественнаго уневещения; Радуйся, Виновнице грешных с Богом примирения. Радуйся, величием многих чудес прославленная во вселенней; Радуйся, иконою Твоею святою являющая помощь и милость земнородным. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 10
Спасителя душ наших Господа Иисуса Христа, яко младенца, видим на руку Твоею, Богомати Владычице, носимаго и вся ны благословящаго, Его же созерцая на иконе Твоей святей, радуемся, грешнии, и со страхом и любовию сию целуем, яко залог Божия и Твоего к нам благоволения, зовуще благих подателю Богу: Аллилуиа.
Ікос 10
Стена необоримая и крепкое защищение даровася граду Любечу иконою Твоею чудотворною, Богородице Дево, сияет бо сия многими преславными чудесы, сего ради мы грешнии, поклоняющеся Твоему пречистому образу, Владычице, благоумиленно пред ним Тебе вопием: Радуйся, заре немерцающая, всякий мрак греховный прогоняющая: Радуйся, просвещение неверующих и в сомнении сущих сердец. Радуйся, боголепная красото святыя Христовы Церкве; Радуйся, ризою Твоею честною всех нас защищающая. Радуйся, матернею любовию Твоею весь мир христианский объемлющая; Радуйся, щедроты Твоя богатыя верным нескудно подавающая. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 11
Пение хвалебное приносим Ти с любовию, Богородительнице Пречистая, не таим чудес Твоих, исповедуем милости Твоя, на нас и отцех наших от иконы Твоея святыя явленныя, и припадая к ней со усердием многим, молим Тя, Покровительнице наша: покрый нас покровом Твоим святым от всякаго зла и научи достойно воспевати Пресвятей Троице Ангельскую песнь: Аллилуиа.
Ікос 11
Светоподательная икона Твоя, Богородице Марие, в Любечи от лет древних лучами Божественных чудес сияет, души и сердца верных благодатно просвещает и вся привлекает на поклонение Тебе Пречистой и Преблагословенней Заступнице рода наше-го. Темже ущедреннии милостями Твоими, согласно взываем к Тебе: Радуйся, стено богозданная, ограждающая нас от искушений врага-диавола; Радуйся, реко приснотекущая чудес Божественных, еюже благодатно напаяются души наша. Радуйся, в Киеве честною иконою Твоею пребывающая и Любеча таковою же святынею неоставляющая; Радуйся, всю нашу землю благоволения Твоего сподобляющая. Радуйся, яко Тобою радость подается скорбящим и печальным; Радуйся, яко Тобою помощь ниспосылается в беде и отчаянии сущим. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 12
Благодать Божественная осеняет святую икону Твою, Богородице Дево, и действует чрез нее ко благо душ и телес наших. Сего ради почитаем радостное ея явление в Любечи и со страхом Тебе вопием: Царице и Владычице наша Преблагая, не остави нас помощию Твоею державною в жизни нашей, в смерти и по смерти, и сподоби нас во стране живых воспевати Творцу и Искупителю нашему: Аллилуиа.
Ікос 12
Поем Твоя чудеса. Владычице, в Любечи от иконы Твоея святыя бывшия, благодарим Тя, взыскавшую нас смиренных щедротами Твоими, прославляем милости Твоя богатыя, на нас и отцех наших явленныя Тобою от пречистаго образа Твоего, егоже явление торжественно празднующе, с веселием взываем к Тебе: Радуйся, весну спасения нам возсиявшая; Радуйся, теплотою благодати хладныя сердца наша согревающая. Радуйся, присно царствующая с Сыном Твоим и Богом; Радуйся, Царский венец улучившая от Царя царей. Радуйся, на руку Твоею держащая Вседержителя; Радуйся, к Нему за ны руце Твои молебно простирающая. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.
Кондак 13
О воспетая Мати, Любечская похвало и наше заступление, приими милостиво сие малое моление наше, пред пречистым образом Твоим приносимое, и умоли Сына Твоего и Бога нашего избавити нас муки вечныя и сподобити радости святых, выну поющих Ему: Аллилуиа.
(Цей кондак читається тричі, потім ікос 1 і кондак 1)
Молитва
О пресвятая и преблагословенная Мати Господа и Спаса нашего Иисуса Христа, Пречистая Приснодево, Богородице Марие! Припадаем и поклоняемся Тебе пред святою и чудотворною иконою Твоею, юже от лет древних зде чудеси многими и исцеленми неисчетными прославити благоволила еси. Смиренно молимся Тебе, благой и милосердной Заступнице нашей, предстательством угодника Твоего преподобнаго Антония Печерскаго, вонми гласу грешных молений наших, не презри воздыхании от души, виждь скорби и беды, нас обышедшия, и яко любвеобильная воистину Мати, потщися на помощь нам безпомощным, унылым, во многие и тяжкие грехи впадшим и присно прогневляющим Господа и Создателя нашего, Его же умоли, Предстательнице наша, да не погубит нас со беззаконии нашими, но явит нам человеколюбную Свою милость. Испроси нам, Владычице, у благости Его телесное здравие и душевное спасение, благочестное и мирное житие, земли плодоносие, воздуха благорастворение, дожди благовременны, и благословение свыше на вся благая дела и начинания наша. Исходатайствуй, Госпоже, у Царя царствующих и Господа господствующих всем православным милость Божию, благоустроение и во всех благих изобилие. О Царице всепетая, Мати Божия Всеблагая, простри благоноснии руце Твои к возлюбленному Сыну Твоему и Богу нашему, умоли Его вся ны спасти и избавити погибели вечныя. Яко же древле на месте сем отцем нашим милость Твою являла еси, Владычице, сице и нам ныне яви, Богородице, Твоя щедроты: болящия исцели, скорбящия утеши, бедствующим помози; споспеши всем нам носити иго Христово в терпении и смирении и сподоби нас благочестно житие сие земное скончати, христианскую непостыдную кончину получити и Небесное Царствие унаследити матерним ходатайством Твоим к рождшемуся от Тебе Господу и Богу нашему Иисусу Христу, Ему же со Безначальным Его Отцем и Пресвятым Духом подобает всякая слава, честь и поклонение, ныне и присно и во веки веков. Аминь.
Волею Святого Духа через обрання Священним Синодом Української Православної Церкви, з покладенням наших рук ти зійшов на найвищу ступінь ієрархічного служіння в Святій Православній Церкві, яку Господь наш і Спаситель Іісус Христос «здобув Собі Кров'ю Своєю» (Діян. 20, 28). Вітаючи тебе в день твоєї П'ятидесятниці, хочу також нагадати тобі про висоту, відповідальність та складність єпископського служіння, яке віднині довірено тобі здійснювати.
Наріжним каменем буття Святої Матері Церкви є Боголюдська природа Господа Іісуса Христа. У Церкві, котра є Тілом Христовим, «повнотою Наповнюючого все в усьому» (Еф. 1, 23), через Богом встановлену ієрархію продовжується на землі місія Бога, Який прийшов у тілі, щоб врятувати людство, що гинуло в гріхах. Найбільша відповідальність у цій місії покладається на єпископа, який отримує в Таїнстві архієрейської хіротонії повноту благодатних дарів Всесвятого Духа. Ця особлива благодать Божа дається для того, щоб щоденною працею й постійною молитвою про ввірений виноградник Божий здійснювати переображення занепалої людської природи.
«Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпінням і повчанням... будь пильним у всьому, перенось скорботи, роби діло благовісника, виконуй служіння твоє» (2 Тим. 4: 2,5). Такими словами повчав святий апостол Павло свого учня Тимофія, довіряючи його опіці ефеську паству. Сподіваюсь, що ці слова від дня твоєї архієрейської хіротонії ти будеш сприймати як звернені до тебе особисто. Як спадкоємець апостольського служіння будь невтомним співтворцем Тіла Христового; уважним охоронцем віровчення та канонів Святої Вселенської Православної Церкви. Відтепер на тебе покладена велика відповідальність перед Богом та всією церковною повнотою, щоб проголошене апостолами та незмінне Божественне Одкровення було почуте й прийняте сучасним світом. У цьому тобі, безсумнівно, допоможе викладацький досвід, набутий тобою в стінах духовної школи, якій ти віддав багато років свого служіння як пастир Церкви Христової.
Ти призначений єпископом Івано-Франківським і Коломийським. Тобі визначено нести архієрейське служіння там, де віруючим доводиться нелегко і де Православна Церква змушена захищати своє право на існування. У твоїх руках відтепер доля невеликого, але від цього не менш цінного в очах Божих стада Христового. Пам'ятай, що на тих землях Православ'я часто пригноблювали. Згадуй приклад наших боголюбивих пращурів, які в минулі, не менш суворі часи, перед обличчям різних недоброзичливців православної віри рішуче відстоювали свої релігійні права. Як постриженик Києво-Печерської Лаври, пам'ятай труди та подвиги видатних представників братії цієї славної обителі, які в часи лихоліття різноманітних епох твердо ставали на захист Святого Православ'я.
Господь наш Іісус Христос, молитвами Пречистої та Преблагословенної Своєї Матері, заступництвом преподобних отців Києво-Печерських, нехай зміцнить тебе в твоєму єпископському служінні задля блага Святої Української Православної Церкви.
А зараз прийми цей жезл і надай своє перше архієрейське благословення народу Божому, який сьогодні молився за тебе.
Слово архімандрита Пантелеімона (Лугового) при нареченні його в єпископа Івано-Франківського і Коломийського
Сьогодні, стоячи тут перед Господом і вами, перед кліром та народом Божим, я повинен за чином нашої Святої Церкви промовити це слово.
Промислом Божим, благословенням Вашого Блаженства та призначенням Священного Синоду Української Православної Церкви я покликаний до високого й нелегкого єпископського служіння.
Звістка про новий і відповідальний послух, котрий покладає на мене Свята Церква, привела мене в сильне хвилювання, тому що я добре знаю зі Святого Письма й церковних канонів про висоту архієрейського подвигу: «Що віддам Господу за все, що Він дав мені?» (Пс. 115, 3). Бути єпископом Христової Церкви - означає бути співпастирем та послідовником визначних святителів і вчителів, які прославилися благочестивим життям. Тому мене лякає гідність сану, відповідальність перед Богом і якщо приймаю це, то як послух.
Ніщо в Церкві Христовій не відбувається без волі Її Божественного Першопастиря, Творця нашого спасіння. І сьогодні, підкорюючись поклику самого Господа Ісуса Христа, воліючого через вас закликати мене, недостойного, до служіння в єпископському сані, дякую та смиренно схиляю голову перед вами і приймаю подвиг апостольського служіння, віруючи, що Той, Хто мене закликає, дасть мені мудрість в управлінні, силу та міць в служінні і не залишить мене без Своєї допомоги у важкі хвилини мого буття.
Звертаючи погляд на своє минуле життя, я з сумом бачу його невідповідність тому величному служінню, яке мені належить звершувати. Тому я можу хвалитися тільки немічністю своєю та молити Бога, щоб «жила в мені сила Христова» (2 Кор. 12, 9). Пригадую слова святого апостола Павла, якими він молився до Господа, сумуючи про свою недостойність, і Спаситель відповів йому: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя в немочі звершується» (2 Кор. 19, 9). І якщо Бог покладає на мене хрест архієрейського служіння, то вірю, що Він допоможе мені нести його.
Лякає мене те, що Закликаючий мене голос застав мене в неготовності, адже, зайнятий своїми турботами, я найменше чекав, що саме в цю годину почую голос Владики. Але цей голос досяг мене, і я, як чернець, зі смиренням, з усіма моїми недоліками, мізерним життєвим досвідом, але зі щирою сердечною вірою підвожуся та йду за Ним.
Сьогодні Господь Ісус Христос, Свята Церква, кличучи мене, наче в третій раз запитують, а я пригадую, з якою радістю прийняв благодать священства, як легко й радісно став на шлях чернецтва, і тепер, утретє відповідаю Закликавшому: «Ти все знаєш, Ти сам знаєш справи мої» (Ін. 21, 17).
У цей важливий і урочистий для мене день я з вдячністю та любов'ю пригадую всіх своїх вчителів, викладачів, духовних отців, котрі дали мені не тільки знання й зразок благочестивого християнського життя, але й частину своєї душі. У ці незабутні роки Промисел Божий віддав мене в добрі та милуючи руки Вашого Блаженства. Від вас я отримав духовне народження й священні ступені церковного служіння. Радію, що Ваші руки ще раз будуть покладені на мою голову із закликанням благодаті Святого Духа. Як син, дякую Вам, дорогий Владико.
Свій послух я ніс у Київських духовних академії та семінарії під мудрим керівництвом ректора - єпископа Бориспільського Антонія. Його любов'ю та старанністю зміцнювався я в послусі та втішався в Господі. Тут, в духовній школі, я отримав освіту, прийняв чернечий постриг, так само тут після закінчення Академії працював на викладацькій та виховній ниві, був секретарем Вченої ради цього навчального закладу. Пам'ять про святий виноградник духовної освіти в цих стародавніх стінах зберігатиметься в моєму серці протягом усього життя. Із відчуттям синовньої вдячності прощаюся я з рідною Alma Mater, яка залишила в моїй душі добрий та незабутній слід.
Почуття щирої відданості та душевної вдячності надихають мене в цей урочистий момент звернутися до моїх батьків, які дали мені не тільки життя, але й правильне християнське виховання, навчили любити Бога, молитися до Нього і тільки на Нього сподіватися; до милосердного отця, уважного й чуйного наставника - архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана; до турботливого вчителя, досвідченого керівника, вимогливого намісника цієї Святої Лаври архієпископа Вишгородського Павла; до справедливого, зваженого та богомудрого духівника мого - архімандрита Серафима (Дем'яніва).
У молитвах завжди буду звертатися по допомогу до преподобних Антонія та Феодосія, Нестора Літописця й усіх преподобних Печерських, чию милість я відчував на собі, перебуваючи в цій обителі. Думаю, що час, проведений мною в цій спасенній огорожі, нагадуватиме мені про належну святість чернечого життя та буде добрим уроком пастирської опіки. Вірю, що молитви братії монастиря, всіх студентів та викладачів, прихожан і добра порада Вашого Блаженства будуть для мене і надалі надією та поміччю в турботах про довірену мені паству.
Ще раз щиро дякую Вам, Блаженніший Владико, святителі Божі, й про одне прохаю - навчіть мене нести високе служіння, щоб не осоромити гідності православного єпископа, і коли настануть священні хвилини Сходження Святого Духа, коли з покладенням святительських рук будете прикликати на мене Божественну благодать, помоліться про мене, грішного, бо я глибоко вірю, що Господь почує молитву Вашу і благодать Всесвятого Духа вдосконалить мене для неосудних життя та діяльності в святительському сані на славу Триєдиного Бога - Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.