ProtAlex

ProtAlex

Одним з найстаріших священиків в Уманському передмісті 1937 року був отець Георгій Скарженовський. Народився святий у селищі Тараща Київської губернії у сім ї псаломника - дяка місцевої церкви Єрофія Скарженовського. Божою милістю, він мав заможне господарство, що у поєднанні з церковною службою надавало йому можливість безбідно утримувати сім ю і давати дітям потрібну освіту. Спромігся батько дати середню духовну освіту й молодшому синові, відправивши його на навчання до Київської семінарії, яку Георгій успішно й закінчив. Перед прийняттям сану він одружився. Дружина його - матушка Валентина Семенівна, вірна супутниця і помічниця - народила йому двох дітей: дочку Галину (1901) і сина Миколу (1903). Так вони й жили на батьківщині, служачи Богові і людям, до трагічних подій, які перевернули життя усієї імперії.

З приходом нової влади багато що змінилося і в житті родини православного священика. Як духовний пастир отець Георгій намагався допомагати своїй пастві. Від початку у нього не склалися стосунки з місцевою владою, бо його парафія трималася на вірних Богові людях - тих, хто у всі часи, навіть найтяжчі, залишався з Церквою.

Такими відданими людьми виявилися, як не дивно, не найбідніші верстви населення, а, навпаки, справні, міцні господарі, працьовиті, тверезого життя селяни, яких охрестили куркулями. Створені так звані «комнези» - комітети незаможних селян - тероризували ці верстви населення, які влада, і не без підстави, вважала ворогами режиму. Створені у травні 1920 року «для захисту інтересів бідноти і середняків, боротьби проти куркульства» (Укр. енц. словник), комнезами насправді ж займалися грабіжництвом і розбоєм. Вриваючись до подвір я чи хати жертви, вони перекидали все догори у пошуках прихованого хліба або будь-якої іншої сільсько-господарської продукції і нагло вимітали селянські запаси до останнього зернятка - у залік так званої продразверстки, а згодом і продподатку.

Отець Георгій насмілився виступити проти розбишак, за що вже у 1922 році був засуджений і позбавлений виборчих прав. Повернувся додому у 1927 році. Можна лише гадати, де він відбував свій строк: можливо на Соловках - у 20-ті роки було «модно» відправляти священиків до святих Соловецьких островів, перетворених, диявольським жартом, з монастиря на найстрашніший концтабір ГУЛАГу.

Однак «північне виховання», як невдовзі змогла переконатися місцева влада, не пішло священику на користь. Вже повернувшись з місць покарання, він знов і тут, в Умані, якщо довіряти слідчим матеріалам, «связался с кулаками и попами, группировал их вокруг себя, устраивал с ними сборища, давал им задания выступать против советской власти, государственного займа» тощо, - тобто повівся, за уявленням і характеристикою слідчого, як той «Гонта на Умані» - ставши таким собі ватажком місцевої духовної еліти.

Насправді отець Георгій користувався повагою і авторитетом у всьому духовному осередку міста, але зовсім не у тому значенні, яке хотів вкласти до тексту звинувачувального висновку упереджень службовець карних органів. Мудра людина і досвідчений священик, він мріяв лиш про те, щоб мати можливість знову переступити поріг Божого храму, нести людям Боже слово. До нього зверталися за порадою, з питаннями духовними і побутовими, йшли по допомогу; він, як і всі інші священики і віруючі, домагався повернення закритого храму і докладав максимум зусиль, аби це здійснилося.

«Який великий гріх - жити без церкви. До церкви треба ходити молитися, бо без церкви немає спасіння...», - говорив він людям.

А церкви й не було... Збиралися на Новій Умані невіддалік від споруди мовчазного храму і таким чином спілкувалися: служили молебні, панахиди тощо.

«Часто ходил к колодцу на Новой Умани, - йдеться у звинуваченні далі, - где собирались его сподвижники и жители (предместий), вел среди них агитацию» (Зі звинувачувального висновку, 14.11.37 року).

Чинники для арешту були вагомі: «группировал попов, кулаков, агитировал на выступления против мероприятий советской власти, распространял провокационные слухи о войне и скорой гибели советской власти».

Його заарештували 20 жовтня 1937 року, а 14 листопада справа отримала резолюцію Трійки НКВС: розстріляти. Двома тижнями потому православний священик Георгій Єрофійович Скарженовський на 69-му році життя був страчений.

Реабілітований 29 березня 1989 року.

Неділя, 03 грудня 2017 00:00

Священномученик Петро Маркевич

У селі Потіївка Білоцерківського повіту Київської губернії у сім ї священика Петра Маркевича на день святителів Петра, Алексія, Іони, Філіппа і Єрмогена народився хлопчик, якому було наречене ім я Петро. Він зростав у традиційній атмосфері священицької родини, де не стояло навіть питання про обрання професії: сини священиків ставали також священиками, і навіть не з примусу і не заради традиції, але за тим вищим послухом, який сприймали з дитинства за належне.

І хоча за рік чи два до початку нового ХХ-го століття вийшов царський указ з дозволом для дітей священиків про вступ до світських вищих учбових закладів, Петро Маркевич вищим Промислом спрямив свій шлях до Києва, до славної своїми традиціями Духовної семінарії, столітній ювілей якої припадав на фатальний 1917 рік.

Закінчивши навчання у 1912 році, незадовго до початку вітчизняної війни з Австро-Угорщиною, двадцятидворічний випускник повернувся додому, де якийсь час співслужив у храмі, перш ніж прийняти священицький сан.

Одружившись на молодій дівчині (матушка Марія була п ятьма роками молодша за батюшку), він був рукопокладений у священний сан у важкий для Вітчизни й Церкви час: у його пастирському житті відтоді не було жодного спокійного дня аж до святої мученицької кончини у катівнях НКВС.

Яким же чином отець Петро опинився в Умані? Можливо, внаслідок свого покарання - на «запрошення» НКВС. А, може, саме сюди був направлений на примусові роботи.

В його анкеті зазначено, що на момент арешту працював двірником воєнного гарнізону. Так чи інакше, але жив він на Звенигородському передмісті за адресою: вул. Артема, 10. До 1935 року служив у церкві Святої Трійці на Новій Умані, а по закритті храму закликав парафіян виступати, як свідчить його справа, «за возвращение церкви. До последнего времени (тобто до арешту) совершал «трапезы на дому», каку себя, так и у верующих. Стоял за веру, не отрекся от сана» (Зі звинувачувального висновку, 10.10.1937 року). Брав активну участь у духовному житті передмістя, де зібрався цілий сонм людей, яким судилося прийняти неперевершені за красою вінці мучеників за віру і сповідників Христових.

З цієї ж справи: «Неотрекшийся поп, враждебно настроенный к существующему строю..». Кращого послання з тих богоборницьких часів для нас, нащадків, просто не може бути. Така характеристика і мученицька кончина за гратами, за умовами канонізації новомучеників, являють достатній доказ відданості Христу до смерті.

У архівних справах відверто проглядає істинна антирелігійна спрямованість акцій НКВС щодо духовенства, лише злегка прихована політичними лаштунками. У кожній з таких справ фігурує головне: «неотрекшийся поп». Саме за це їх кидали до тюремних камер, за це мордували, судили, розстрілювали, вгамовуючи жагу своєї ненависті до них як до носіїв вищої приналежності до ненависного їм Бога, а не за надумані «антирадянські контрреволюційні» настрої і виступи, як це кваліфікували режимні органи у намаганні підвести під 54-ту статтю Кримінального кодексу.

Отець Петро не ухилявся від арешту: 9 жовтня 1937 року він був препроваджений до місцевого відділу НКВС.

Подробиці першої зустрічі з слідчим невідомі, але добре відомий висновок тижневої «праці»: «... является не отрекшимся от сана священником...» Священиком він був двадцять років, священиком він й прийняв люту смерть: 1 листопада 1937 року, у сорокавосьмирічному віці православний священик Петро Петрович Маркевич був страчений.

Матушка Марія Олександрівна кілька років домагалася від різних інстанцій свідчень про долю коханого чоловіка. У 1942-му чи 43-му їй сповістили, що він нібито вмер від якоїсь природної хвороби у якомусь таборі: такі звістки час від часу надсилалися спецслужбою держбезпеки найбільш настирливим родичам страчених. У деяких справах зберігаються свідчення рідних про такі фальшиві повідомлення. Протягом двадцяти років матушка терпляче чекала справедливості.

Коли почала працювати комісія з реабілітації жертв сталінського режиму, вона звернулася туди з вірою і надією. Вірна співмучениця святого дожила до дня, коли особисто отримала визнання влади у безневинній страті чоловіка і повідомлення про те, що 20 серпня 1958 року отця Петра посмертно реабілітовано. На той час їй було шістдесят три роки.

Мужні слова: «Сану не зрікаюся, бо глибоко вірую в Бога...» - належать одному з священиків, який жив у передмісті Умані, на Міщанці, куди разом з сім єю приїхав після закриття церкви у селі Танське, де прожив понад 35 років, служачи священиком.

Народився отець Феодосій Клепацький у Києві, де його батько - протоієрей Єлісей - також служив священиком. По закінченні навчання у Київській духовній семінарії він у 1899 році розпочав свій самостійний шлях православного священика, який привів його у 1937 році до мученицького кінця за віру, Церкву і Христа Бога.

Дружина його - матушка Зинаїда Іванівна - і троє діток - Варвара, Микола і Анастасія - ділили з ним скорботи цього шляху. У 1937-му році, на момент його страти, старшій доньці виповнилося вже двадцять п ять, молодшому - Миколі - двадцять два. Важке життя було у всіх родин священнослужителів!

Прекрасні слова сказав під час арешту святий отець Феодосій, вони навічно закарбовані не тільки у архівах, а й на небесах. «Я, - сказав він, - визнаю себе антирадянським елементом. Але сану я не зрікаюсь, бо глибоко вірую в Бога».

Заарештований 10 жовтня 1937 року і кинутий до в язниці, отець Феодосій став на три тижні політичним в язнем, хоча до політики не мав жодного стосунку. Режим, безсилий судити людей за їхні духовні цінності і переконання, виморочив політичну статтю 54-10, під яку підганяв звинувачення проти в язнів совісті. Ця стаття діяла без осічки.

Досить було сказати про агітацію проти влади і партії, як двері тюрем зачинялися за звинуваченими назавжди. А він мав сміливість заявити публічно: «Дім Романових проіснував 300 років, радянській владі так довго не проіснувати».

16 жовтня Трійкою УНКВС по Київській області був винесений вирок про страту. 31 жовтня 1937 року о першій годині ночі отця Феодосія не стало. Він прийняв мученицьку кончину на 68-му році свого життя.

29 червня 1989 року реабілітований.

Неділя, 03 грудня 2017 00:00

Священномученик Федір Гусак

Святий новомученик Федір Гусак народився у селі Бахтин на Вінничині і був наречений на ім я прп. Феодора, ігумена Студійського. Народився, напевно, в сім ї церковнослужителя. До Умані висланий у 1936 році після відбуття покарання на Крайній Півночі на лісорозробках. Як відзначено в його слідчій справі, духовного сана не зрікся.

Оселився і жив на передмісті Умані, яке називається Звенигородським. Здобував на прожиток церковними требами, бродяжив по селах, проповідуючи Слово Боже. Виступав за повернення віруючим закритих храмів, наставляв людей під час перепису населення не приховувати віри, чим викликав незадоволення збоку влади. Брав активну участь у житті духовної громади, яке зосередилося на той час у передмісті Умані.

10 жовтня у числі кількох священнослужителів з передмістя був заарештований і кинутий до в язниці, звідки вже не вийшов.

«Является неотрекшимся священником, враждебно настроенным против существующего строя. Бродяжничал, под видом религиозных треб проводил антисоветскую агитацию» (Зі звинувачувального висновку 14.10.1937 року).

31 жовтня страчений за рішенням Трійки КОУ НКВС, прийнявши мученицьку смерть на 55-му році життя.

26 червня 1989 року реабілітований.

Автоном Пилипович Ганкевич народився на Уманщині у родині диякона церкви села Гордашівки (Тальнівський район). Новонародженого було наречено на честь одного з святих, пам ять якого вшановується у цей день. Як сотні інших священиків того часу, отець Автоном пройшов шлях, що відзначався традиційністю: народився у родині церковнослужителя, зростав у атмосфері церковного життя, закінчив церковно-приходську чотирирічну школу, початкове духовне училище, пройшов семирічне навчання в духовній семінарії і після вчительської практики з Закону Божого, по досягненні віку у 25 років і одруженні, мав бути висвячений у сан священика. За такою традицією, яка простежується у житті більшості нині канонізованих священиків-мучеників, отець Автоном прожив першу половину свого життя, до початку бурхливих подій, які змінили не тільки його побут, а й історію всього світу. Разом зі своєю вматушкою Софією Феофілівною пережив довгих двадцять років свого нелегкого пастирського життя.

Досить скоро колись православний народ дістався стану майже язичництва, і доводилося нагадувати людям про такі прості істини, як віра у існування Єдиного Бога і необхідність молитися Йому. «Релігія, віра, - говорив людям отець Автоном, - це довічна війна, яку об явив Богу гордий Денниця. Війна, яка точиться навколо нас, це лише образ тієї віковічної борні диявола проти Бога. То ж не забувайте слова Спасителя: хто не зі Мною, той проти Мене. Моліться, ходіть до церкви, просіть Бога помилувати народ».

Так він служив у селі Ксьондзівка до 1932 року, коли церква перестала належати віруючим. Тут він почав збирати підписи під клопотанням до вищих інстанцій, одночасно здійснював на своїй квартирі богослужіння. Він виявився дуже схожим на свого покровителя і природним норовом і долею: сміливо викривав нечестивців, які узурпували владу, передрікав неминучу війну і загибель режиму і потворному його створінню - колгоспам. Хто, як не духовний пастир, мав відкрито говорити усю правду людям? Напевно, саме за цю правду він незабаром був репресований і таким чином опинився після покарання у 1935 році в Умані. Не забував і рідне село, часто бував там, зустрічався з людьми, яких тепер називали колгоспниками, як колись - рабами.

Він був ще досить енергійним – йому виповнилося 52 роки, старанно продовжував свою пастирську діяльність. В людях почала пробуджуватися туга по Богу і по втрачених храмах. В Умані отець Автоном, як інші священики, яких тут було чимало, теж брав активну участь в роботі за повернення приміщення церкви віруючим. Але час для цього ще не прийшов, а доля таких, як отець Автоном, вирішувалася не в Умані.

Заарештований він був у домі, де жив по вулиці Жовтневій, 46, і звідти доставлений до відділу НКВС. Це сталося через два тижні по тому, як він відзначив своє 55-річчя: 9 жовтня 1937 року. А ще через тиждень йому винесено смертний вирок.

Опівночі на свято Казанської ікони Божої Матері, 3 листопада 1937 року священномученик Автоном Пилипович Ганкевич був розстріляний.

Реабілітований 19 червня 1989 року.

У мальовничому селі Ольшанка, що на Уманщині, 31 жовтня (13 листопада за новим стилем) 1870 року у родині дяка храму Покрова Пресвятої Богородиці Івана Дончевського народився син.

Його нарекли Стахієм на честь одного зі святих апостолів від 70-ти. Як син церковного служителя він мав можливість отримати духовну освіту, і 1896 року, закінчивши Київську духовну семінарію, повернувся на рідну Уманщину для подальшого служіння. Ставши священиком, він отримав парафію в передмісті Умані в районі так званої Лисої Гори - в храмі Пресвятої Трійці, де й прослужив 20 років поспіль до його закриття безбожною владою.

Будучи протоієреєм і водночас благочинним, він докладав всіх зусиль, аби призупинити закриття у тридцяті роки храмів, але від нього не залежало вплинути на рішення вищих владних структур. Його самого виселено з хати, яку займав при церкві, тобто, як занотовано, «из общественного помещения, которое необходимо было под клуб». Незабаром цей «клуб» почав діяти, а він разом з родиною – 60-річною дружиною матушкою Лідією Фавстівною і синами Петром та Юрієм був змушений шукати собі притулку.

На передмісті у цей час жило чимало безприходних священиків і монахів. Вони знаходили втіху у спільній молитві, допомагали один одному, і на плечах отця Стахія - хоч і колишнього, та все ж благочинного - лежав тягар турботи за братію і за віруючих навколишніх районів передмістя, та й міста в цілому. Він не міг погодитися з утисками з боку влади, пробував протестувати, але добився лише того, що його, за судом, позбавили громадянських прав, поповнивши ним лави «бродячих попів» і «антисоветски настроенных элементов».

Тому його доля була завчасно була вже вирішена: 21 жовтня 1937 року він опинився у в язниці, де на цей час вже знаходилося майже все духовне воїнство уманського передмістя - дванадцять з сімнадцяти новомучеників.

«Пытался добиться с помощью пятидесятки открытия церкви, совершал церковные обряды», активно виступив проти його виселення з хати, нібито погрожуючи розгромити новостворений клуб. Якщо до цього додати «антисоветскую агитацию» та інші політичні вигадки, цього виявилося досить для винесення смертного вироку (Рішення Судової Трійки за №111 від 14 листопада 1937 року).

Вирок виконано 27 листопада 1937 року: православний священик протоієрей Євстахій Іванович Дончевський був розстріляний.

Реабілітований 29 травня 1989 року

За однією слідчою справою було засуджено до розстрілу і страчено одночасно четверо священиків, висланців з різних місць України. Усі четверо заарештовані під час зборів віруючих і духовенства у передмісті Умані, де віруючі разом з духовенством вимагали від влади повернення храму Святої Трійці, закритого три роки тому. Арешт відбувся 10 жовтня 1937 року. 15 жовтня усім чотирьом пред явлено звинувачення, за вже відомою формою: «...будучи бродячими попами, устраивают в предместье Новая Умань нелегальные моления, исполняют требы, обряды, богослужения и под видом их проводят антисоветскую агитацию. Усі четверо під час допиту об явили себе священиками старослов янської орієнтації».

Протоієрей Діомид Олексійович Крижанівський народився у селі Спиченці Летичівського повіту Вінницької губернії. Виходець з духовної сім ї. Наприкінці ХГХ-го століття закінчив духовну семінарію у Кам янець-Подільському і понад тридцять років був священиком. До Умані потрапив після відбуття покарання: засуджений у 1926 році, напевно, на десять років. Де відбував свій строк, невідомо - можливо, на Соловках або на будівництві так званого Біломорканалу. Серед новомучеників Черкаських було чимало тих, хто був засланий на Північ у концтабори з вироком 10 років виправних робіт. В Умані також працював різноробочим на одному з місцевих підприємств. Жив з дружиною матушкою Зиновією (1883 р.нар.) у Новій Умані.

Священик Нікіта Васильович Ганжа народився у селі Івківці Чигиринського повіту на Київщині. Отримав середню духовну освіту, вірогідно, у Києві, закінчивши духовну семінарію. На момент арешту мешкав з матушкою Наталею Петрівною у Новій Умані. При заповненні анкети заарештованого об явив себе священиком тихонівської орієнтації.

Священик Нікон Михайлович Когутівський - виходець з сім ї священика. Народився в селі Янишівка Ставицького повіту Київської губернії. Мав середню духовну освіту.

Священик Даміан Флорович Бучинський був теж родом з сім ї священика, народився у селі Телепінці Ізяславського повіту Волинської губернії. За православними канонами, носив ім я одного з святих безсрібників, згадуваних Православною Церквою у цей день. Можна вважати, що так воно й було насправді. Значився ж за документами Даміаном, що беззаперечно свідчить про його належність до чернецтва. Мешкав у Новій Умані за адресою: вулиця Котляревського, 7/1.

У його слідчій справі відзначається, що він не має сім ї, що його вважають ревним молитвеником. У нього на квартирі збиралися священики, відправлялися богослужіння.

В Умані в 1935-37 роках з сімнадцяти страчених за віру мучеників було лише двоє місцевих. Інші ж були, головним чином, з Вінницької та Хмельницької областей, звідки їх було вислано до Умані під нагляд місцевого відділу НКВС.

Отця Феодора у Черкасах знали добре і часто зустрічали його на людних вулицях, на базарах, особливо на Казбеті, біля закритого храму Покрова Божої Матері, навколо якого колись вирував багатий селянський базар, пам ять про який і до наших днів донесла його назва - «Кінний ринок». Тут у тридцяті роки теж торгували, хоч і не так багато, і тут, коло закритого храму, збиралися служителі Божі з словом проповіді і у сподіванні на якусь милостиню Божу для свого існування.

Середній на зріст, з сивою бородою і сивим рідким волоссям - такі прикмети дають анкети слідчих справ на монахів, що мешкали у місті. Коли з явився вперше на його вулицях саме отець Феодор, навряд чи хто й запам ятав: всі ченці були схожі поміж собою як зовні, так і голосом, поглядом, і змістом того, про що говорили. Нічим не вирізнявся серед них і монах, який скромно мешкав за адресою: вулиця Пролетарська, 31, знімаючи куток у якоїсь вдови.

А народився і виріс він у селі Рогова Уманського повіту, в сім ї православного священика Павла Слобідського, який у той час, певне, правив тут у новій церкві, яку лише за п ять років до народження його сина було закінчено будівництвом і освячено як Димитрівську.

Шлях святого до чернецтва нам не відомий, але можна припустити, що сперш він закінчив навчання у Київській духовній семінарії, якої йому як сину священика було не уникнути. І тоді стає зрозумілим шлях, яким отець Феодор потрапив до Черкас - місця свого останнього притулку на землі.

При арешті його характеризовано, як «бродячого монаха», який ходить вулицями міста і займається - під виглядом проповідей і молінь - антирадянською агітацією: «Советская власть - власть антихриста, - нібито говорив він. - только война может уничтожить ее...».

Трьох свідчень було цілком досить для засудження до найвищої - смертної кари, слідча ж справа на «бродячого монаха» Слобідського Феодора Павловича, відзначається чи не найменшим об ємом з усіх архівно-слідчих справ. Це й можна зрозуміти, якщо пригадати слова одного з черкаських слідчих НКВС під час його пристрасного допиту 1940 року: він мав за ніч «обробляти» до двох заарештованих.

А саме таку роботу й було здійснено у ніч на 18 жовтня 1937 року, коли до райвідділу НКВС одночасно було доставлено двоє настільки схожих за зовнішністю і життєвим шляхом ченців, що їх можна було прийняти за близнюків: Феодора Слобідського і Філіпа Безуглого, який лише на чотири роки був молодший від отця Феодора і мав такі само прикмети: середній на зріст, з сивою бородою.

Обидва були походженням зі священиків, знали один одного і мали ще багато чого спільного, якщо допустити, що вони обидва мешканцями Лаври.

19 жовтня 1937 року рішення про страту о. Феодора було прийнято Особовою Трійкою КОУ НКВС. Утримувався ж мученик у Черкаській тюрмі ще довгих 25 днів. Вирок виконано у ніч з неділі 14-го на понеділок 15-те листопада 1937 року. Одночасно з ним було страчено ще троє Черкаських страждальців за віру Православну. Преподобномученик Феодор Слобідський прийняв свою смерть на 69-му році життя.

 

 

Реабілітований 03 квітня 1989 року.

Субота, 11 листопада 2017 00:00

Карта єпархії

Уманська єпархія тереторіально знаходиться в Черкаській області, до її складу входить 8 районів: Жашківський, Звенигородський, Лисянський, Маньківський, Монастирищенський, Тальнівський, Уманський і Христинівський

 

UMregions

Субота, 11 листопада 2017 00:00

Любечська ікона Божої Матері

   У Свято-Миколаївському кафедральному соборі міста Умані знаходиться список чудотворної Любечської ікони Божої Матері. Явління образу відноситься до часу утвердження християнства на Русі. Ікона відома багатьма чудесами, про що свідчить святитель Димитрій Ростовський. Про неї збереглося таке передання: в Любечі жив бідний м'ясник, який мав дружину і двох дітей. Старший син, наслідуючи батька в його роботі, взяв в руки ніж і став грати з ним і ненавмисно завдав смертельну рану молодшому братові. Від страху перед тим, що сталося дитина сховалася від покарання в грубку. Мати не знаючи цього, затопила грубку, і юнак став горіти.

   Тим часом в хату повернувся господар. Побачивши, що відбувається, він у нестямі від горя накинувся на дружину і завдав їй смертельного удару. У великому горі він пішов з дому на берег Дніпра, сів у човник і поплив за течією. Жахливі події приспали його, але човен замість того, щоб плисти в бік Києва, повернувся до берега біля міста Любеча. Прокинувшись, він побачив на березі ікону Божої Матері. Сповнений незрозумілої віри і надії, помолившись, він взяв у руки явлену ікону і поніс її додому. Які ж були його здивування і радість, коли вдома він знайшов все своє сімейство живим і неушкодженим!

   У XVII столітті Любечська ікона стала відома і киянам.

  В 1653 очікували нападу поляків на Любеч, і тому ікону перевезли за розпорядженням митрополита Сильвестра Косова до Києва. Потім, не пізніше 1689, ікона повернулася в Любеч, так як святитель Димитрій Ростовський в цьому році приходив в Любеч для поклоніння чудотворному образу.

  Між 1689 і 1701 роками первісний образ Любечський знову опинився в Києві. Відомі дві грамоти митрополита Варлаама Ясинського, які підтверджують перенесення ікони в Любеч з Києва в 1701 році при Чернігівському архієпископі Іванові Максимовичу, а також факт поновлення образу монахом Києво-Печерської Лаври Інокентієм. Відомо також, що місцем перебування ікони в Любечі після 1701 року був Пречистенський храм Любецького Антоніївського монастиря, а пізніше - монастирська церква Воскресіння Господнього. По суботах біля чудотворної ікони з благословення Варлаама Ясинського, митрополита Київського, служилися акафісти, що підтверджують його грамоти.

   У страшні роки безбожного атеїзму ікона була загублена.

  Список чудотворної ікони, написаний на дереві, був подарований громаді м. Умані при поверненні Свято-Миколаївського храму віруючим в 1989 році. У 1999-2001 роках час від часу виливала миро. Багато парафіян собору свідчать про отримання зцілення після молитви біля ікони.

   Святкування Любечської ікони Пресвятої Богородиці - 7/20 травня

 

 

Акафіст Пресвятій Богородиці перед Її іконою, іменованю «Любечська»

Кондак 1

  Взбранной Воеводе и усердней Заступнице рода христианского, Пресвятей Деве Богородице, град Любеч явлением святыя иконы Ея прославльшей и чудесы, от нея бываемыми, духовно ны утешившей, благодарственное приносим пение; Ты же, Всемилостивая Царице, яко имущая державу непобедимую и милосердие неисчетное, от всяких нас бед и скорбей присно свобождай, да зовем Ти: Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Ікос 1

  Ангелов Царице и всея твари Владычице, от Ангелов горе приемлющая достойныя Тебе хвалы, приими и от нас земных и перстных усердныя благохваления, их же пред святою и чудотворною иконою Твоею возносити Тебе дерзаем и, уповая на Твое матернее благосердие, сице от любве сердечныя Тебе вопием: Радуйся, радость нам вечную, Христа Спасителя, рождшая; Радуйся, в рождестве и по рождестве Девою пребывшая. Радуйся, в девстве и целомудрии верныя утверждающая; Радуйся, райския двери благочестивым отверзающая. Радуйся, иконою Твоею нас присно утешающая; Радуйся, чудесы, от нея бываемыми, духовно нас веселящая. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 2

  Видяще святую икону Твою, Богородице Дево, в Любечи от лет древних чудесы Божественными прославленную, яже миро есть излиянное для верных и боголюбивых душ, со благоговением ей поклоняемся и славословим преблагословенное имя Твое: облагоухай, Владычице, и наша сердца Божиею благодатию, да радостно зовем Богу: Аллилуиа.

Ікос 2

  Разумеем, Пречистая, Твое благоволение к стране нашей православней, яже чудотворными иконами Твоими преукрашена есть, в них же явила еси нам источники милостей Твоих пребогатых; се, и в Любечи икона Твоя чудотворная прославлена бысть от лет древних, от нея же помощь Твою всем даруеши, иже верно к Тебе взывают: Радуйся, Любечская похвало и Помощнице наша всеблагая; Радуйся, всех верных утеше-ние и заступление непостыдное. Радуйся, о Ней же радуются Ангелы; Радуйся, о Ней же Бога славят человецы. Радуйся, горняго мира доблее украшение; Радуйся, дольнаго мира благодатное ограждение. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 3

  Силою Божиею укреплен святый равноапостольный Великий Князь Владимир, его же матере Любеч отечество бысть, идолы попра и всю землю Российскую верою Христовою просвети, его же подвиг блажаще, на помощь молитвы его небесныя призы-ваем и, прославляя в Любечи икону Твою святую, Владычице, молим Ти ся: молися с ним за нас ко Христу Богу, Ему же присно поем: Аллилуиа.

Ікос 3

  Имеет град Любеч в себе сокровище пребогатое Божественных даров, икону Твою чудотворную, Богородице Дево, и молитвами преподобнаго и богоноснаго отца нашего Антония Печерскаго чудотворца, иже в Любечи родися и воспитася, многия милости и щедроты Твоя от образа Твоего благодатнаго получает, о них же Тя благодаряще, сице Тебе зовет: Радуйся, преподобнаго Антония благоволением Твоим осенившая; Радуйся, отечество его земное иконою Твоею чудотворною прославльшая. Радуйся, с ним вкупе присно молящаяся за нас Сыну Твоему и Богу; Радуйся, от горних высот к нам матернею Твоею любовию приникающая. Радуйся, преподобных трудолюбцев изрядное венчание; Радуйся, иноков благоскорбящих всевеселящее радование. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 4

  Бурею скорби велией одержим бысть муж, внезапно лишившийся жены и двух чад своих, и не ведая что творити, на ладьи устремися долу по реце Днепру, но силою Божиею принесеся на ладьи своей к Любечу и зде на брезе обрете икону Твою святую, Богородице Дево, юже взем, принесе в дом свой и узре тамо жену и чад своих живы и здравы сущи. Темже велегласно прослави Твое всемогущество и благость и возопи Богу: Аллилуиа.

Ікос 4

  Слышавше чудо преславное, в явлении иконы Твоея святыя бывшее, людие Любечстии стекошася видети спасенных Тобою и новоявленную икону Твою, Владычице Преблагая; им же поведаше обретший ю муж, како умерших жену и чад своих, принесши благодатную икону Твою в дом свой, обрете живых и здравых. Темже вси вернии радостно и хвалебно восклицаху к Тебе: Радуйся, скорбящих милостивая Утешительнице; Радуйся, мертвых благодатная Воскресительнице. Радуйся, в явлении иконы Твоея безвременно погибшим смертию напрасною живот возвратившая; Радуйся, яко вся возможна Тебе, сим показавшая. Радуйся, в Любечи возсиявшая преславными чудесы; Радуйся, всем чтущим образ Твой святый дарующая от него милости Твоя богатыя. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 5

  Боготечная звезда, икона Твоя святая, Богородице Дево, от Любеча в Киев пренесена бысть Твоим благоволением, Преблагая, и в соборнем храме Софии Премудрости Божией поставленная в нем пребывает, и милости Твоя благодатныя всем с верою молящимся пред нею обильно источает, да вси зовут рождшемуся от Тебе и прославльшему Тя Богу Слову: Аллилуиа.

Ікос 5

  Видевше людие Любечстии лишение свое, яко чудотворная икона Твоя, Владычице, от них в Киев пренесена бысть, просиша Первосвятителя Киевскаго о ея к ним возвращении, но сей, список с чудотворныя иконы написав и освятив, в Любеч его посла, идеже чудес благодатию сей прославися, и тако скорбь людей Любечских утолися и в радость преложися Твоим благопромышлением о них, Госпоже Всеблагая. Сего ради вопием Ти: Радуйся, во благих желания наша дивно исполняющая; Радуйся, любящим и чтущим Тя любовию Твоею Божественною сугубо воздающая. Радуйся, скорбь людей Любечских о лишении образа Твоего честнаго в радость претворившая; Радуйся, список с иконы Твоея чудотворныя многими чудесы прославльшая. Радуйся, яко с верою и благоговением поклоняемся пречистаго лика Твоего изображению; Радуйся, яко от него приемлем благодатныя дары Твоя на пользу душ и телес наших. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 6

  Проповедует град Любеч милости Твоя и чудеса, Владычице Всемилостивая, и светло красуется. имея в себе залог Твоего благоволения, икону Твою благодатную, Госпоже Всеблагая, к ней же усердно притекающе, в недузех исцеление, в скорбех утешение, в бедах избавление от нея приемлем и зовем Тобою благодеющему нам Христу, Царю и Богу: Аллилуиа.

Ікос 6

  Возсияла еси, яко луна полная, на тверди Христовы Церкве, Богородице Дево, лучами чудес предивных озаряя верных и всех путеводствуя к пресветлому Солнцу Правды, Сыну Твоему и Богу. Озари Владычице, и наша мрачныя души, да во свете добрых дел неосужденно возможем приносити Тебе пения сицевыя: Радуйся, радость и умирение миру рождеством Твоим принесшая; Радуйся, во благих обеты наша милостиво приемлющая. Радуйся, ветхим деньми силы обновляющая; Радуйся, юношей и дев к целомудрию невидимо руководящая. Радуйся, иноков и инокинь Боголюбивых тайное утешение; Радуйся, в сомнении сущих и неверных благодатное вразумление. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 7

  Хотящим всем с верою приходити на поклонение чудотворней иконе Твоей, Владычице, дары благодатная от нея подаеши и вся спасаеши, иже по Бозе упование свое на Тя возложиша, Тебе бо дадеся от Господа велия благодать матерняго заступления. Темже с любовию припадающе к многоцелебному Твоему образу, взываем Сыну Твоему и Богу: Аллилуиа.

Ікос 7

  Новое знамение Твоего милосердия явила еси, Владычице, в Любечи, егда среди агарянских и латинских гонений веру православную целу и невредиму тамо сохранила еси, чудесы, от иконы Твоея святыя бываемыми, утверждая верных в православии святоотечестем и внушая им вопити к Тебе: Радуйся, щите святыя православныя веры; Радуйся, молние, ереси пожигающая. Радуйся, Наставнице богомудрия душеспасительнаго; Радуйся, Мздовоздательнице верных подвижников православия. Радуйся, многопетая славо пастырей святыя Церкве Христовы; Радуйся, ограждение крепкое истиннаго и праваго учения. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 8

  Странно есть видети святую икону Твою, Богородице Дево, на доске написанную и духов тьмы присутствием своим прогоняющую силою Твоею Божественною, яко ада Победителя-Христа Бога родила еси, Иже и Тебе подаде власть на диавола, от его же насилия и нас грешных свободи, Всеблагая, да благодарственно зовем воплощшемуся от Тебе Царю славы Христу: Аллилуиа.

Ікос 8

  Вся благая, временная и вечная исходатайствуй нам, Владычице, матерним предстательством Твоим ко Христу Богу и умоли Его благость даровати нам прощение согрешений наших, вольных и невольных, и не лишити нас наследия Царствия Небеснаго, да радостно Ти взываем: Радуйся, обрадованная Приснодево, Богородице Марие; Радуйся, едина избранная и добрая в женах. Радуйся, дев похвало и матерей веселие; Радуйся, земных и небесных Божественное радование. Радуйся, от Сиона горняго благосердием Твоим посещающая земнородных; Радуйся, избавляющая от всяких бед веру и любовь к Тебе имущия. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 9

  Вси Ангели на небеси немолчныя хвалы воспевают Ти, Богородице, мы же на земли, подражати им дерзающе, велие желание имамы пети Тя и хвалити, честнейшую Херувим и славнейшую без сравнения Серафим, Матерь Господа нашего; Ты же, Всеблагая, Сама научи нас достойно славити Тя и воспевати рождшемуся от Тебе Спасу душ наших: Аллилуиа.

Ікос 9

  Ветии суемудреннии не могут достойно восхвалити Тя, Пречистая Дево, мы же, смиреннии, от любве сердечныя сии малыя похвалы приносим Ти и молимся: не возгнушайся ими, Всеблагая, ради греховнаго недостоинства нашего, но приемлющи ны благоутробно, воздаждь нам предстательством Твоим к триединому Богу, да зовем Ти радостно: Радуйся, покрове миру, ширший облака; Радуйся, града прибежище, в нем же странники земныя отдохновение обретают. Радуйся, чертоже Божественнаго уневещения; Радуйся, Виновнице грешных с Богом примирения. Радуйся, величием многих чудес прославленная во вселенней; Радуйся, иконою Твоею святою являющая помощь и милость земнородным. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 10

  Спасителя душ наших Господа Иисуса Христа, яко младенца, видим на руку Твоею, Богомати Владычице, носимаго и вся ны благословящаго, Его же созерцая на иконе Твоей святей, радуемся, грешнии, и со страхом и любовию сию целуем, яко залог Божия и Твоего к нам благоволения, зовуще благих подателю Богу: Аллилуиа.

Ікос 10

  Стена необоримая и крепкое защищение даровася граду Любечу иконою Твоею чудотворною, Богородице Дево, сияет бо сия многими преславными чудесы, сего ради мы грешнии, поклоняющеся Твоему пречистому образу, Владычице, благоумиленно пред ним Тебе вопием: Радуйся, заре немерцающая, всякий мрак греховный прогоняющая: Радуйся, просвещение неверующих и в сомнении сущих сердец. Радуйся, боголепная красото святыя Христовы Церкве; Радуйся, ризою Твоею честною всех нас защищающая. Радуйся, матернею любовию Твоею весь мир христианский объемлющая; Радуйся, щедроты Твоя богатыя верным нескудно подавающая. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 11

  Пение хвалебное приносим Ти с любовию, Богородительнице Пречистая, не таим чудес Твоих, исповедуем милости Твоя, на нас и отцех наших от иконы Твоея святыя явленныя, и припадая к ней со усердием многим, молим Тя, Покровительнице наша: покрый нас покровом Твоим святым от всякаго зла и научи достойно воспевати Пресвятей Троице Ангельскую песнь: Аллилуиа.

Ікос 11

  Светоподательная икона Твоя, Богородице Марие, в Любечи от лет древних лучами Божественных чудес сияет, души и сердца верных благодатно просвещает и вся привлекает на поклонение Тебе Пречистой и Преблагословенней Заступнице рода наше-го. Темже ущедреннии милостями Твоими, согласно взываем к Тебе: Радуйся, стено богозданная, ограждающая нас от искушений врага-диавола; Радуйся, реко приснотекущая чудес Божественных, еюже благодатно напаяются души наша. Радуйся, в Киеве честною иконою Твоею пребывающая и Любеча таковою же святынею неоставляющая; Радуйся, всю нашу землю благоволения Твоего сподобляющая. Радуйся, яко Тобою радость подается скорбящим и печальным; Радуйся, яко Тобою помощь ниспосылается в беде и отчаянии сущим. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 12

  Благодать Божественная осеняет святую икону Твою, Богородице Дево, и действует чрез нее ко благо душ и телес наших. Сего ради почитаем радостное ея явление в Любечи и со страхом Тебе вопием: Царице и Владычице наша Преблагая, не остави нас помощию Твоею державною в жизни нашей, в смерти и по смерти, и сподоби нас во стране живых воспевати Творцу и Искупителю нашему: Аллилуиа.

Ікос 12

  Поем Твоя чудеса. Владычице, в Любечи от иконы Твоея святыя бывшия, благодарим Тя, взыскавшую нас смиренных щедротами Твоими, прославляем милости Твоя богатыя, на нас и отцех наших явленныя Тобою от пречистаго образа Твоего, егоже явление торжественно празднующе, с веселием взываем к Тебе: Радуйся, весну спасения нам возсиявшая; Радуйся, теплотою благодати хладныя сердца наша согревающая. Радуйся, присно царствующая с Сыном Твоим и Богом; Радуйся, Царский венец улучившая от Царя царей. Радуйся, на руку Твоею держащая Вседержителя; Радуйся, к Нему за ны руце Твои молебно простирающая. Радуйся, Мати Божия, и спаси на Тя уповающия.

Кондак 13

  О воспетая Мати, Любечская похвало и наше заступление, приими милостиво сие малое моление наше, пред пречистым образом Твоим приносимое, и умоли Сына Твоего и Бога нашего избавити нас муки вечныя и сподобити радости святых, выну поющих Ему: Аллилуиа.

(Цей кондак читається тричі, потім ікос 1 і кондак 1)

 

Молитва

  О пресвятая и преблагословенная Мати Господа и Спаса нашего Иисуса Христа, Пречистая Приснодево, Богородице Марие! Припадаем и поклоняемся Тебе пред святою и чудотворною иконою Твоею, юже от лет древних зде чудеси многими и исцеленми неисчетными прославити благоволила еси. Смиренно молимся Тебе, благой и милосердной Заступнице нашей, предстательством угодника Твоего преподобнаго Антония Печерскаго, вонми гласу грешных молений наших, не презри воздыхании от души, виждь скорби и беды, нас обышедшия, и яко любвеобильная воистину Мати, потщися на помощь нам безпомощным, унылым, во многие и тяжкие грехи впадшим и присно прогневляющим Господа и Создателя нашего, Его же умоли, Предстательнице наша, да не погубит нас со беззаконии нашими, но явит нам человеколюбную Свою милость. Испроси нам, Владычице, у благости Его телесное здравие и душевное спасение, благочестное и мирное житие, земли плодоносие, воздуха благорастворение, дожди благовременны, и благословение свыше на вся благая дела и начинания наша. Исходатайствуй, Госпоже, у Царя царствующих и Господа господствующих всем православным милость Божию, благоустроение и во всех благих изобилие. О Царице всепетая, Мати Божия Всеблагая, простри благоноснии руце Твои к возлюбленному Сыну Твоему и Богу нашему, умоли Его вся ны спасти и избавити погибели вечныя. Яко же древле на месте сем отцем нашим милость Твою являла еси, Владычице, сице и нам ныне яви, Богородице, Твоя щедроты: болящия исцели, скорбящия утеши, бедствующим помози; споспеши всем нам носити иго Христово в терпении и смирении и сподоби нас благочестно житие сие земное скончати, христианскую непостыдную кончину получити и Небесное Царствие унаследити матерним ходатайством Твоим к рождшемуся от Тебе Господу и Богу нашему Иисусу Христу, Ему же со Безначальным Его Отцем и Пресвятым Духом подобает всякая слава, честь и поклонение, ныне и присно и во веки веков. Аминь.