Останні новини
Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ представляє мультимедійний православний календар на кожен день.  5 грудня Церква Христова вшановує пам’ять апостола від 70-ти Філімона, його дружини – рівноапостольної Апфії, та апостола від 70-ти Архипа, благовірного Ярополка, князя Володимир-Волинського, та священномученика Іоасафа, єпископа Могилевського.     … Продовжити читання
Опубліковано в Новини УПЦ
Информационно-просветительский отдел УПЦ публикует интервью председателя отдела архиепископа Ирпенского Климента для ТАСС — о том, почему в Украине не теряют надежду на преодоление церковного раскола и в каких условиях сейчас живет Украинская Православная Церковь. — Есть ли сейчас реальные надежды для … Продовжити читання
Опубліковано в Новини УПЦ
 Информационно-просветительский отдел УПЦ публикует интервью председателя отдела архиепископа Ирпенского Климента для ТАСС — о том, почему в Украине не теряют надежду на преодоление церковного раскола и в каких условиях сейчас живет Украинская Православная Церковь. — Есть ли сейчас реальные надежды для … Продовжити читання
Опубліковано в Новини УПЦ
Блаженніший Патріарх Єрусалимський Феофіл підкреслив важливість єдності Церкви і запевнив про незмінну підтримку канонічного Православ’я в Україні. Про це він повідомив 2 грудня 2017 року під час зустрічі з Патріархом Московським і всієї Русі Кирилом, передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з … Продовжити читання
Опубліковано в Новини УПЦ
Архиерейский Собор, состоявшийся в Москве 29 ноября ― 2 декабря 2017 года, обратился с посланием к клиру, монашествующим и всем верным чадам Русской Православной Церкви. Возлюбленные о Господе всечестные отцы, боголюбивые иноки и инокини, дорогие братья и сестры! Освященный Архиерейский … Продовжити читання
Опубліковано в Новини УПЦ
До зони АТО було доставлено 2910 гігієнічних і продуктових наборів. 1 грудня 2017 року Синодальним відділом УПЦ з соціально-гуманітарних питань було доставлено чергову партію гуманітарної допомоги нужденним людям, якими опікуються парафії Української Православної Церкви Донецької та Горлівської єпархій. Про це … Продовжити читання
Опубліковано в Новини УПЦ
  У Неділю 26-ту після П'ятидесятниці архієпископ Уманський і Звенигородський Пантелеімон молився за богослужінням у головному соборі Свято–Троїце–Серафимо–Дивеєвського жіночого монастиря с. Дивеєво Нижегородської області Російської Федерації.
 
  Божественну літургію очолив митрополит Херсонський і Таврійський Іоан, у співслужінні архієпископа Уманського і Звенигородського Пантелеімона та єпископа Хотинського Веніаміна.
 
  По закінченні Літургії було звершено сугубу молитву перед мощами преподобного Серафима Саровського за мир та спокій в Україні.Источник: сайт http://v-diveevo.ru/
Опубліковано в Новости

Отця Феодора у Черкасах знали добре і часто зустрічали його на людних вулицях, на базарах, особливо на Казбеті, біля закритого храму Покрова Божої Матері, навколо якого колись вирував багатий селянський базар, пам ять про який і до наших днів донесла його назва - «Кінний ринок». Тут у тридцяті роки теж торгували, хоч і не так багато, і тут, коло закритого храму, збиралися служителі Божі з словом проповіді і у сподіванні на якусь милостиню Божу для свого існування.

Середній на зріст, з сивою бородою і сивим рідким волоссям - такі прикмети дають анкети слідчих справ на монахів, що мешкали у місті. Коли з явився вперше на його вулицях саме отець Феодор, навряд чи хто й запам ятав: всі ченці були схожі поміж собою як зовні, так і голосом, поглядом, і змістом того, про що говорили. Нічим не вирізнявся серед них і монах, який скромно мешкав за адресою: вулиця Пролетарська, 31, знімаючи куток у якоїсь вдови.

А народився і виріс він у селі Рогова Уманського повіту, в сім ї православного священика Павла Слобідського, який у той час, певне, правив тут у новій церкві, яку лише за п ять років до народження його сина було закінчено будівництвом і освячено як Димитрівську.

Шлях святого до чернецтва нам не відомий, але можна припустити, що сперш він закінчив навчання у Київській духовній семінарії, якої йому як сину священика було не уникнути. І тоді стає зрозумілим шлях, яким отець Феодор потрапив до Черкас - місця свого останнього притулку на землі.

При арешті його характеризовано, як «бродячого монаха», який ходить вулицями міста і займається - під виглядом проповідей і молінь - антирадянською агітацією: «Советская власть - власть антихриста, - нібито говорив він. - только война может уничтожить ее...».

Трьох свідчень було цілком досить для засудження до найвищої - смертної кари, слідча ж справа на «бродячого монаха» Слобідського Феодора Павловича, відзначається чи не найменшим об ємом з усіх архівно-слідчих справ. Це й можна зрозуміти, якщо пригадати слова одного з черкаських слідчих НКВС під час його пристрасного допиту 1940 року: він мав за ніч «обробляти» до двох заарештованих.

А саме таку роботу й було здійснено у ніч на 18 жовтня 1937 року, коли до райвідділу НКВС одночасно було доставлено двоє настільки схожих за зовнішністю і життєвим шляхом ченців, що їх можна було прийняти за близнюків: Феодора Слобідського і Філіпа Безуглого, який лише на чотири роки був молодший від отця Феодора і мав такі само прикмети: середній на зріст, з сивою бородою.

Обидва були походженням зі священиків, знали один одного і мали ще багато чого спільного, якщо допустити, що вони обидва мешканцями Лаври.

19 жовтня 1937 року рішення про страту о. Феодора було прийнято Особовою Трійкою КОУ НКВС. Утримувався ж мученик у Черкаській тюрмі ще довгих 25 днів. Вирок виконано у ніч з неділі 14-го на понеділок 15-те листопада 1937 року. Одночасно з ним було страчено ще троє Черкаських страждальців за віру Православну. Преподобномученик Феодор Слобідський прийняв свою смерть на 69-му році життя.

 

 

Реабілітований 03 квітня 1989 року.

За однією слідчою справою було засуджено до розстрілу і страчено одночасно четверо священиків, висланців з різних місць України. Усі четверо заарештовані під час зборів віруючих і духовенства у передмісті Умані, де віруючі разом з духовенством вимагали від влади повернення храму Святої Трійці, закритого три роки тому. Арешт відбувся 10 жовтня 1937 року. 15 жовтня усім чотирьом пред явлено звинувачення, за вже відомою формою: «...будучи бродячими попами, устраивают в предместье Новая Умань нелегальные моления, исполняют требы, обряды, богослужения и под видом их проводят антисоветскую агитацию. Усі четверо під час допиту об явили себе священиками старослов янської орієнтації».

Протоієрей Діомид Олексійович Крижанівський народився у селі Спиченці Летичівського повіту Вінницької губернії. Виходець з духовної сім ї. Наприкінці ХГХ-го століття закінчив духовну семінарію у Кам янець-Подільському і понад тридцять років був священиком. До Умані потрапив після відбуття покарання: засуджений у 1926 році, напевно, на десять років. Де відбував свій строк, невідомо - можливо, на Соловках або на будівництві так званого Біломорканалу. Серед новомучеників Черкаських було чимало тих, хто був засланий на Північ у концтабори з вироком 10 років виправних робіт. В Умані також працював різноробочим на одному з місцевих підприємств. Жив з дружиною матушкою Зиновією (1883 р.нар.) у Новій Умані.

Священик Нікіта Васильович Ганжа народився у селі Івківці Чигиринського повіту на Київщині. Отримав середню духовну освіту, вірогідно, у Києві, закінчивши духовну семінарію. На момент арешту мешкав з матушкою Наталею Петрівною у Новій Умані. При заповненні анкети заарештованого об явив себе священиком тихонівської орієнтації.

Священик Нікон Михайлович Когутівський - виходець з сім ї священика. Народився в селі Янишівка Ставицького повіту Київської губернії. Мав середню духовну освіту.

Священик Даміан Флорович Бучинський був теж родом з сім ї священика, народився у селі Телепінці Ізяславського повіту Волинської губернії. За православними канонами, носив ім я одного з святих безсрібників, згадуваних Православною Церквою у цей день. Можна вважати, що так воно й було насправді. Значився ж за документами Даміаном, що беззаперечно свідчить про його належність до чернецтва. Мешкав у Новій Умані за адресою: вулиця Котляревського, 7/1.

У його слідчій справі відзначається, що він не має сім ї, що його вважають ревним молитвеником. У нього на квартирі збиралися священики, відправлялися богослужіння.

В Умані в 1935-37 роках з сімнадцяти страчених за віру мучеників було лише двоє місцевих. Інші ж були, головним чином, з Вінницької та Хмельницької областей, звідки їх було вислано до Умані під нагляд місцевого відділу НКВС.

У мальовничому селі Ольшанка, що на Уманщині, 31 жовтня (13 листопада за новим стилем) 1870 року у родині дяка храму Покрова Пресвятої Богородиці Івана Дончевського народився син.

Його нарекли Стахієм на честь одного зі святих апостолів від 70-ти. Як син церковного служителя він мав можливість отримати духовну освіту, і 1896 року, закінчивши Київську духовну семінарію, повернувся на рідну Уманщину для подальшого служіння. Ставши священиком, він отримав парафію в передмісті Умані в районі так званої Лисої Гори - в храмі Пресвятої Трійці, де й прослужив 20 років поспіль до його закриття безбожною владою.

Будучи протоієреєм і водночас благочинним, він докладав всіх зусиль, аби призупинити закриття у тридцяті роки храмів, але від нього не залежало вплинути на рішення вищих владних структур. Його самого виселено з хати, яку займав при церкві, тобто, як занотовано, «из общественного помещения, которое необходимо было под клуб». Незабаром цей «клуб» почав діяти, а він разом з родиною – 60-річною дружиною матушкою Лідією Фавстівною і синами Петром та Юрієм був змушений шукати собі притулку.

На передмісті у цей час жило чимало безприходних священиків і монахів. Вони знаходили втіху у спільній молитві, допомагали один одному, і на плечах отця Стахія - хоч і колишнього, та все ж благочинного - лежав тягар турботи за братію і за віруючих навколишніх районів передмістя, та й міста в цілому. Він не міг погодитися з утисками з боку влади, пробував протестувати, але добився лише того, що його, за судом, позбавили громадянських прав, поповнивши ним лави «бродячих попів» і «антисоветски настроенных элементов».

Тому його доля була завчасно була вже вирішена: 21 жовтня 1937 року він опинився у в язниці, де на цей час вже знаходилося майже все духовне воїнство уманського передмістя - дванадцять з сімнадцяти новомучеників.

«Пытался добиться с помощью пятидесятки открытия церкви, совершал церковные обряды», активно виступив проти його виселення з хати, нібито погрожуючи розгромити новостворений клуб. Якщо до цього додати «антисоветскую агитацию» та інші політичні вигадки, цього виявилося досить для винесення смертного вироку (Рішення Судової Трійки за №111 від 14 листопада 1937 року).

Вирок виконано 27 листопада 1937 року: православний священик протоієрей Євстахій Іванович Дончевський був розстріляний.

Реабілітований 29 травня 1989 року

Сторінка 1 із 4