У мальовничому селі Ольшанка, що на Уманщині, 31 жовтня (13 листопада за новим стилем) 1870 року у родині дяка храму Покрова Пресвятої Богородиці Івана Дончевського народився син.
Його нарекли Стахієм на честь одного зі святих апостолів від 70-ти. Як син церковного служителя він мав можливість отримати духовну освіту, і 1896 року, закінчивши Київську духовну семінарію, повернувся на рідну Уманщину для подальшого служіння. Ставши священиком, він отримав парафію в передмісті Умані в районі так званої Лисої Гори - в храмі Пресвятої Трійці, де й прослужив 20 років поспіль до його закриття безбожною владою.
Будучи протоієреєм і водночас благочинним, він докладав всіх зусиль, аби призупинити закриття у тридцяті роки храмів, але від нього не залежало вплинути на рішення вищих владних структур. Його самого виселено з хати, яку займав при церкві, тобто, як занотовано, «из общественного помещения, которое необходимо было под клуб». Незабаром цей «клуб» почав діяти, а він разом з родиною – 60-річною дружиною матушкою Лідією Фавстівною і синами Петром та Юрієм був змушений шукати собі притулку.
На передмісті у цей час жило чимало безприходних священиків і монахів. Вони знаходили втіху у спільній молитві, допомагали один одному, і на плечах отця Стахія - хоч і колишнього, та все ж благочинного - лежав тягар турботи за братію і за віруючих навколишніх районів передмістя, та й міста в цілому. Він не міг погодитися з утисками з боку влади, пробував протестувати, але добився лише того, що його, за судом, позбавили громадянських прав, поповнивши ним лави «бродячих попів» і «антисоветски настроенных элементов».
Тому його доля була завчасно була вже вирішена: 21 жовтня 1937 року він опинився у в язниці, де на цей час вже знаходилося майже все духовне воїнство уманського передмістя - дванадцять з сімнадцяти новомучеників.
«Пытался добиться с помощью пятидесятки открытия церкви, совершал церковные обряды», активно виступив проти його виселення з хати, нібито погрожуючи розгромити новостворений клуб. Якщо до цього додати «антисоветскую агитацию» та інші політичні вигадки, цього виявилося досить для винесення смертного вироку (Рішення Судової Трійки за №111 від 14 листопада 1937 року).
Вирок виконано 27 листопада 1937 року: православний священик протоієрей Євстахій Іванович Дончевський був розстріляний.
Реабілітований 29 травня 1989 року
