Одним з найстаріших священиків в Уманському передмісті 1937 року був отець Георгій Скарженовський. Народився святий у селищі Тараща Київської губернії у сім ї псаломника - дяка місцевої церкви Єрофія Скарженовського. Божою милістю, він мав заможне господарство, що у поєднанні з церковною службою надавало йому можливість безбідно утримувати сім ю і давати дітям потрібну освіту. Спромігся батько дати середню духовну освіту й молодшому синові, відправивши його на навчання до Київської семінарії, яку Георгій успішно й закінчив. Перед прийняттям сану він одружився. Дружина його - матушка Валентина Семенівна, вірна супутниця і помічниця - народила йому двох дітей: дочку Галину (1901) і сина Миколу (1903). Так вони й жили на батьківщині, служачи Богові і людям, до трагічних подій, які перевернули життя усієї імперії.
З приходом нової влади багато що змінилося і в житті родини православного священика. Як духовний пастир отець Георгій намагався допомагати своїй пастві. Від початку у нього не склалися стосунки з місцевою владою, бо його парафія трималася на вірних Богові людях - тих, хто у всі часи, навіть найтяжчі, залишався з Церквою.
Такими відданими людьми виявилися, як не дивно, не найбідніші верстви населення, а, навпаки, справні, міцні господарі, працьовиті, тверезого життя селяни, яких охрестили куркулями. Створені так звані «комнези» - комітети незаможних селян - тероризували ці верстви населення, які влада, і не без підстави, вважала ворогами режиму. Створені у травні 1920 року «для захисту інтересів бідноти і середняків, боротьби проти куркульства» (Укр. енц. словник), комнезами насправді ж займалися грабіжництвом і розбоєм. Вриваючись до подвір я чи хати жертви, вони перекидали все догори у пошуках прихованого хліба або будь-якої іншої сільсько-господарської продукції і нагло вимітали селянські запаси до останнього зернятка - у залік так званої продразверстки, а згодом і продподатку.
Отець Георгій насмілився виступити проти розбишак, за що вже у 1922 році був засуджений і позбавлений виборчих прав. Повернувся додому у 1927 році. Можна лише гадати, де він відбував свій строк: можливо на Соловках - у 20-ті роки було «модно» відправляти священиків до святих Соловецьких островів, перетворених, диявольським жартом, з монастиря на найстрашніший концтабір ГУЛАГу.
Однак «північне виховання», як невдовзі змогла переконатися місцева влада, не пішло священику на користь. Вже повернувшись з місць покарання, він знов і тут, в Умані, якщо довіряти слідчим матеріалам, «связался с кулаками и попами, группировал их вокруг себя, устраивал с ними сборища, давал им задания выступать против советской власти, государственного займа» тощо, - тобто повівся, за уявленням і характеристикою слідчого, як той «Гонта на Умані» - ставши таким собі ватажком місцевої духовної еліти.
Насправді отець Георгій користувався повагою і авторитетом у всьому духовному осередку міста, але зовсім не у тому значенні, яке хотів вкласти до тексту звинувачувального висновку упереджень службовець карних органів. Мудра людина і досвідчений священик, він мріяв лиш про те, щоб мати можливість знову переступити поріг Божого храму, нести людям Боже слово. До нього зверталися за порадою, з питаннями духовними і побутовими, йшли по допомогу; він, як і всі інші священики і віруючі, домагався повернення закритого храму і докладав максимум зусиль, аби це здійснилося.
«Який великий гріх - жити без церкви. До церкви треба ходити молитися, бо без церкви немає спасіння...», - говорив він людям.
А церкви й не було... Збиралися на Новій Умані невіддалік від споруди мовчазного храму і таким чином спілкувалися: служили молебні, панахиди тощо.
«Часто ходил к колодцу на Новой Умани, - йдеться у звинуваченні далі, - где собирались его сподвижники и жители (предместий), вел среди них агитацию» (Зі звинувачувального висновку, 14.11.37 року).
Чинники для арешту були вагомі: «группировал попов, кулаков, агитировал на выступления против мероприятий советской власти, распространял провокационные слухи о войне и скорой гибели советской власти».
Його заарештували 20 жовтня 1937 року, а 14 листопада справа отримала резолюцію Трійки НКВС: розстріляти. Двома тижнями потому православний священик Георгій Єрофійович Скарженовський на 69-му році життя був страчений.
Реабілітований 29 березня 1989 року.
