Версія для друку
Неділя, 03 грудня 2017 00:00

Священномученик Михаїл Загайкевич

Смертъ не така вже й страшна, якщо вмирати гідно - ці дивні у своїй простоті і нищівні для смерті слова сказав священномученик Михаїл Загайкевич, рядовий священик з Цибулева. Позбавлені будь-якої патетики, кинуті у вічі катам, вони знайшли нас через шість десятків років і дали нам можливість по-новому поглянути на питання: як стають святими? Смерть не така вже й страшна.. Хто-хто, а отець Михаїл вже добре знався на цьому. І не тільки, як священик: він не раз бачив свою власну смерть і не раз дивився в її прозоро-крижані холодні очі. Смерть виявилася безсилою перед ним і відступила, за словом: «Хто дотримується слова Мого, той не побачить смерті увік» (Ін 8,51). Глибока віра у цю обітницю Христову дала сили і змогу священику вмерти гідно і тісними вратами увійти до вічного життя.

Михаїл Остапович Загайкевич народився у день Покрова Матері Божої в родині псаломника церкви с Голубівка Ружинського повіту Житомирської волості.

По закінченні Київської духовної семінарії у двадцять два роки, він, як було заведено, кілька років вчителював, а трохи згодом, вже у сані священика, отримав призначення служити у селі Цибулів Монастирищинського повіту, де, за його власним свідченням, мирно служив Богу і людям понад тридцять років.

Село Цибулів у ті часи було доволі великим і багатим. Його мешканці здавна вирощували буряки, працювали на цукроварні. Жили люди заможно, не бідував поміж ними і батюшка з сім єю. Мабуть, так би і закінчив своє земне життя і служіння отець Михаїл у цьому тихому місці, та не так судилося. Австро-Угорська інтервенція порушила мирний плин часу не тільки Російської імперії, до складу якої тоді входила Україна, а й інших народів, перетворивши її у світову бойню.

На тій криваво-каламутній хвилі до влади в Росії прийшли більшовики, і колись велика Свята Русь враз була поставлена на колію богоборництва й ненависті до Бога. Безправ я, голод, приниження - через усе мав пройти народ, і, передусім, духовенство, до якого належав отець Михаїл. Ані сан, ні вже похилий вік його не були перешкодою для репресій.

«У тридцятому році, - розповідає священик, - радянська влада мене вислала до Архангельська... ». Архангельськ у ті далекі двадцяті й тридцяті роки був синонімом Соловків, Котласлагу, Біломорканалу тощо. У цій горезвісній землі відбував свій перший трирічний строк і отець Михаіл, працював на лісоповалі.

«Нас, служителів релігійного культу, - говорив він, - радянська влада поставила у такі умови, у яких не можливо було жити: позакривали церкви, працювати не дають, і я... зненавидів радянську владу...».

Позбавлений громадянських прав і будь-яких засобів до існування, переслідуваний, примушений таємно виконувати свій священицький обов язок, він, людина духовно освічена і досвідчена, розумів, що доки існує безбожний радянський режим, люди не матимуть можливості слідувати Євангельському вченню. Він, шістдесятирічний священик, був позбавлений назавжди можливості, і самого права, задовольняти свою нагальну потребу - здійснювати велике Таїнство Святої Євхаристії.

Коли у 1936 році у пресі було надруковано текст нової конституції, яка вперше за двадцять років відкрито декларувала свободу совісті, отець Михаїл, як і деякі інші священики і миряни, відчув воскреслу надію і почав боротися за повернення закритого храму. Він зустрічався з багатьма парафіянами і переконував їх постояти за віру, не боятися переслідувань і навіть смерті, бо смерть, говорив він, як записано в протоколі допиту одного із свідків, зовсім не страшна, треба тільки прийняти її гідно.

28 жовтня 1937 року його знову було заарештовано. Він визнав себе винним... у ненависті до радянської влади. 12 листопада слідчий записав у звинуваченні: «...Поп Загайкевич систематически ходил по селам, устраивал собрания верующих, выполнял требы, вел антисоветскую агитацию, внушал мысль о гибели советской власти, говорил: «Вы видите, коммунистов бьют по всей земле и скоро уничтожат их в СССР. Скоро вы все будете иметь работу по очистке Руси Матушки».

13 листопада рішенням виїзної сесії Судової Трійки обласного управління НКВС по Вінницькій області йому був винесений суворий вирок: розстріляти.

7 грудня 1937 року в Уманській, недоброї пам яті, в язниці славний син Православної Церкви, сільський священик з Цибулева, уродженець Житомирщини, отець Михаїл Загайкевич на шістдесят п ятому році життя був страчений за віру, за Церкву, за Господа нашого Іісуса Христа.

Реабілітований 20 липня 1989 року.

Прочитано 526 разів