Народився отець Іоанн в сім ї родового священика Григорія Дорожинського в селі Онопріївка Уманського повіту на Київщині (нині Тальнівський район). По закінченні Київської духовної семінарії і вчительської практики у 1900 році був висвячений у сан священика, після чого отримав парафію у селі Білашки, неподалік від місця свого народження. Відтоді все своє життя віддав пастирському служінню у храмі, до якого був призначений від початку духовної кар єри і який носив славне ім я святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова.
Вихований у традиційній атмосфері священицької родини, отець Іоанн ретельно ставився до своїх обов язків, опікуючись громадою віруючих, яка налічувала понад півтори тисячі душ. Трагічні події кінця десятих років ХХ-го століття він сприйняв, як і більшість людей його кола, з природним почуттям турботи за майбутнє Церкви і ввіреної йому пастви.
Як священик сталих православних поглядів, він не сприйняв революційного духу оновленства і націоналістичної обмеженості українофілів, а непохитно залишився під омофором ортодоксальної Церкви. Такий вибір і визначив його подальший пастирський і життєвий шлях, який закономірно й привів його до тієї межі, за якою його чекав мученицький кінець.
Коли у 1934 році церкву було закрито на вимогу більшості членів колгоспу, він не покинув залишки своєї пастви і всі обряди, як свідчить характеристика сільради, а виконував у себе вдома, де одну з кімнат обладнав під домовий храм, або безпосередньо на домівках віруючих, хрестячи, освячуючи, сповідуючи, здійснюючи погребіння на запит мешканців Білашок та інших навколишніх сіл. За це його намагалися неодноразово притягти до адміністративної, як тоді висловлювалися, відповідальності і нещадно штрафували.
«На вимогу сільської ради припинити бродяжництво не звертав уваги» (Із характеристики сільради). Коли слідчий зажадав пояснень з цього приводу, отець Іоанн дуже просто, але зважено відповів: «По закінченні Київської духовної семінарії, куди мене в свій час віддав батько, я отримав право - бути священиком, що й здійснював протягом 37-ми років дотепер» (Із протоколу допиту).
Слідчий, не витримавши цієї, як йому здалося, зухвалості нагадав: «Известно ли вам, что, помимо того, что вы состоите на учете как священник, вы должны иметь разрешение от соответствующих органов на проведение религиозных обрядов», на що священик у тій самій, характерній для нього відважній манері відповів: «Не известно». І цим поклав край допиту.
Він, як і сам слідчий, добре розумів, що допит - це лише формальний акт і що доля його вирішується не цим молодиком у шкірянці з кобурою на боці, який добре володіє прийомами слідства. І що не показання примусових свідків важать у питанні його життя і смерті, і тому навіть не намагався якось пом якшити своє становище. Та це було б марно: він був вже засуджений, коли його 28 грудня заарештували. Залишалося лиш поставити дату на звинувачувальному висновку і на рішенні Трійки - ці дати різняться лише у добу.
«Священник Дорожинсъкий И.Г. проводит контрреволюционную работу, поддерживает тесную связь с контрреволюционным кулацким и элементом, недоволен существующим строем, проводит контрреволюционную деятельность, говоря: «Скоро настанет такое время, что жить будет лучше, Украину заберут поляки...» В разговоре о снятии крестов с церкви в селе Белашки сказал: «Придет время, снова поставят крест, а им головы снимут...». «Приближается другая власть» и т.п. Вместе с верующими прорабатывал новую конституцию и утверждал, что имеет право заниматься церковной деятельностью.
Выступал против требований закрыть церковь, после закрытия перешел на нелегалъноое совершение религиозных обрядов на дому. Имеет вклад в 350 долларов в американском банке, может жить без всякого занятия, занимаясь только антисоветской работой» (Зі звинувачувального висновку 28.12.1937 року).
1937 ювілейний рік підходив до свого завершального кінця, а до страти останнього попа, як обіцяла тодішня влада, виявилося, було ще далеко. Знищувальний апарат НКВС працював невтомно. Вимушена перерва напередодні виборів дещо порушила плани каральних органів. Тому уся друга половина грудня була відзначена інтенсивною напруженою роботою. Навіть 31-го грудня, коли населення великої країни готувалося до зустрічі нового року, Особові Трійки працювали безперервно, і, здається, лише в одному напрямку: на повне забезпечення духовної санації радянського суспільства.
Жертвою цієї історичної катастрофи став і православний священик з Тальнівської землі - священномученик Іоанн Дорожинський. На підставі рішення Особової Трійки від 29 грудня 1937 року він був страчений, гідно прийнявши смерть, не зрікшись своєї святої віри і свого сану, на 62-му році свого праведного життя.
Реабілітований 13 червня 1989 року
