Після подій другої половини 1937 року, які привели майже до повного винищення православного духовенства на терені тієї частки України, яка нині складає Черкаську область, органи НКВС взялися до рештків тих доброчесних селян, які продовжували зберігати дух Православ я навіть за будь-якої загрози їхньому уявному благополуччю і життю. Катеринопільський район теж був представлений у списку жертв 1938 року: лише одне його село – Луківка - одночасно втратило дванадцять своїх кращих громадян, серед них священик і дяк (можливо, диякон) сільської церкви, на той час вже офіційно не діючої. Арешти почалися 12 лютого 1938 року, і от з якого неймовірно фантастичного приводу.
«Звенигородской межрайоперследственной группой... НКВД вскрыта и ликвидирована военно-националистическая объединенная повстанческая организация, ставившая своей задачей свержение советской власти на Украине и создание самостоятельного государства буржуазно-демократического типа. Готовила вооруженное восстание, ориентируясь на помощь интервенции... Через специально посылаемых связных установлено, что в селе Луковка организована повстанческая организация. (...) признали себя виновными в том, что проводили вредительство в колхозах, антисоветскую агитацию» (Зі звинувачення у справі Г.В.Латанського і інших 8-ми мешканців вказаного села. ДАЧО Р 5625, оп. 1, спр. 2477).
Арештом дев ятьох мешканців Луківки справа не закінчилася -тижнем по тому НКВС заарештовує ще трьох луківчан - священика (на той час вже безприходного) отця Трофима Моключенка і двох мирян його парафії - Авраама Івановича Рака і Бориса Устимовича Лисенка. їхній арешт відбувся 19 січня того ж таки 1938 року. Заарештовані після певної процедури обшуку і арешту були відвезені до району, а згодом до Уманської в язниці. Від Латанського особисто вимагали зізнання не тільки у неймовірно винахідливій контрреюлюційній діяльності проти держави, але й «компромату», як нині прийнято висловлюватися, на користь версії про участь у тій самій антидержавній повстанській організації священика отця Трофима для його арешту. Його справа представлена у такому світі, начебто він не якийсь рядовий мешканець невеликого віддаленого від центру села на самому окіллі тодішньої Київської області, а, принаймні, великий державний або військовий діяч.
Слідчий, який вів справу, зазначає далі: «Г.В.Латанский-й еще до вступления в банду служил дьяком в церкви села Луковка. После гражданской войны опять служил дьяком. Лишен избирательных прав. В 1930 году был сослан в административном порядке на 3 года... По возвращении из ссылки в 1933 году недоволен советской властью за то, что «меня репрессировали» (Зі звинувачення 07.03.1938 року).
Хто ж такий він, святий новомученик Григорій Латанський?
Народився він у благочестивій селянській родині. Батько - Вакула Латанський - мав землю і добрий достаток у домі, за що не переставав славити Бога, і сина виростив добрим християнином - у страсі Божому і любові до Православної Церкви. Діставшись повноліття, Григорій уже впевнено пономарив у церкві, співав на кліросі, брав активну участь у житті церковної громади, підтримуючи її і матеріально.
Коли у 1914 році раптово розпочалася війна, він пройшов її від початку до кінця, потрапивши до полону в Німеччині, де й перебував до укладення Брестського миру. Повернувшись додому у 1919 році, він опинився наче у лихому сні або потрапив до іншого світу.
Відчуваючи внутрішню потребу, Григорій після повернення з полону повертається й до служіння у церкві. Вірним помічником священика стає колишній псаломник Григорій Латанський, - дяк, як занотовано у слідчих матеріалах. Звичайно, він привертав до себе увагу не лише служінням у церкві, а й тим достатком, який мала його родина до революції і який не давав спокою новим можновладцям аж до 1929 року.
Відмовившись від добровільного вступу до колгоспу, Григорій Вакулович, можна сказати, добровільно наразився на розкуркулення і арешт, знайти привід для якого не складало зусиль. Повернувшись з полону до зруйнованої батьківщини він, напевно, й справді казав: «...если б у нас был такой строй, как в Германии, нам жилось бы лучше» (Зі звинувачувального висновку 07.03.1938 року).
Коли він був заарештований уперше - ще у 1930-му - йому згадали і полон, і те, що після повернення він подався до церкви дяком. Згадується у зв язку з його іменем громадянська війна, «в разгар» якої «в Луковке оперировали банды Грызло, Петлюры, Перенка и ряд других». Ці ж звинувачення йому вмінялися удруге - в лютому 1938 року, коли він знов опинився за гратами. Але тепер додалися інші «злочини»: участь у створенні нової банди, хоча, цілком зрозуміло, одним із чинників арешту Григорія стала його релігійна діяльність, вмінити яку у провину не дозволяв Карний кодекс. Він і восьмеро ні в чому не винних селян, притягнуті разом з ним у одній слідчій справі, півтора місяці піддавалися жорстокій обробці - про це можна судити з протоколів допитів. Допит за допитом, з окриками: «не лгите, следствие требует правдивых показаний!» З ними поводилися, як з справжніми ворогами народу з усіма витікаючими з цього наслідками. І вони прийняли повну чашу страждань за віру, хоча у протоколах допитів зафіксовано далеко не все, а лише їхні неіснуючі дії у неіснуючій організації.
19 лютого 1938 року Трійкою КОУ НКВС приймається надзвичайне рішення про розстріл усіх дев яти жертв за цієї справою і трьох - за справою отця Трофима Моключенка. На підставі цього рішення, усі дванадцятеро - у їхньому числі і Григорій Вакулович Латанський - 23 березня 1938 року мученицьки загинули від рук катів з НКВС.
Священномученик Трофим Демидович Моключенко народився у сім ї простого благочестивого мешканця села Луківка 23 липня 1887 року і з малих літ мав потяг до церковного служіння. Отримавши освіту у церковно-приходській школі і, певно, в училищі, він пройшов по всіх щаблях церковного причту, доки став священиком, попередньо закінчивши у Києві спеціальні пастирські курси. З 1921 року, за власним свідченням, був висвячений у сан ієрея і відтоді служив у рідному селі священиком до закриття церкви у 1932-му чи 33-му році. Близько знав диякона Григорія Латанського. Разом вони спромоглися створити в умовах переслідувань і гонінь віруючу громаду, завдяки якій релігійне життя у селі не припинялося до їхнього арешту.
Заарештований разом з двома односельцями 19 лютого - через тиждень після попереднього арешту диякона Григорія - отець Трофим звинувачувався у тому, що «несколько лет назад (він і двоє мирян) были вовлечены в контрреволюционную повстанческую организацию и готовили население к вооруженному восстанию против советской власти, систематически занимались антисоветской агитацией» (Зі звинувачувального висновку від 10.03.1938 року).
Саме на підставі цього обвинувачення Трійкою при КОУ НКВС 19.03.1938 року було винесено вирок: розстріляти. 28 березня того ж року в Уманській в язниці на 51-му році життя під час масового розстрілу у числі дванадцяти мешканців свого села священика Трофима Демидовича Моключенка було страчено. Розстріляні у одній справі з ним ще двоє православних селян: Борис Устимович Лисенко і Авраам Іванович Рак. Двадцятьма роками по тому справедливість перемогла. На підставі висновку спецкомісії з приводу справи по звинуваченню Священика Трофима Моключенка, селян Бориса Лисенка і Авраама Рака звинувачення було спростовано.
У висновку комісії між іншим йде мова про те, що з справи не видно, на підставі яких матеріалів звинувачувані були заарештовані, тому що справа цілком заснована «только на неконкретных и противоречивых показаниях. Затребовано дело Латанского Г.В., которое показания осужденных по делу не подтвердило доказательствами... По его показаниям Моключенко не проходит, то же самое и по отношению Лысенко и Рака - Латанский никаких показаний по ним не дал. Считать, что Моключенко Т.Д., Лысенко Б.У. и Рак А.И. осуждены необоснованно».
Такий висновок робить Президія Черкаського обласного суду у своєму засіданні 18 березня 1959 року. 16 червня того ж року, як це зазначено вище, реабілітовані й дев ятеро інших луківців.
Запізніле, але цілковито справедливе визнання...
