Мужні слова: «Сану не зрікаюся, бо глибоко вірую в Бога...» - належать одному з священиків, який жив у передмісті Умані, на Міщанці, куди разом з сім єю приїхав після закриття церкви у селі Танське, де прожив понад 35 років, служачи священиком.
Народився отець Феодосій Клепацький у Києві, де його батько - протоієрей Єлісей - також служив священиком. По закінченні навчання у Київській духовній семінарії він у 1899 році розпочав свій самостійний шлях православного священика, який привів його у 1937 році до мученицького кінця за віру, Церкву і Христа Бога.
Дружина його - матушка Зинаїда Іванівна - і троє діток - Варвара, Микола і Анастасія - ділили з ним скорботи цього шляху. У 1937-му році, на момент його страти, старшій доньці виповнилося вже двадцять п ять, молодшому - Миколі - двадцять два. Важке життя було у всіх родин священнослужителів!
Прекрасні слова сказав під час арешту святий отець Феодосій, вони навічно закарбовані не тільки у архівах, а й на небесах. «Я, - сказав він, - визнаю себе антирадянським елементом. Але сану я не зрікаюсь, бо глибоко вірую в Бога».
Заарештований 10 жовтня 1937 року і кинутий до в язниці, отець Феодосій став на три тижні політичним в язнем, хоча до політики не мав жодного стосунку. Режим, безсилий судити людей за їхні духовні цінності і переконання, виморочив політичну статтю 54-10, під яку підганяв звинувачення проти в язнів совісті. Ця стаття діяла без осічки.
Досить було сказати про агітацію проти влади і партії, як двері тюрем зачинялися за звинуваченими назавжди. А він мав сміливість заявити публічно: «Дім Романових проіснував 300 років, радянській владі так довго не проіснувати».
16 жовтня Трійкою УНКВС по Київській області був винесений вирок про страту. 31 жовтня 1937 року о першій годині ночі отця Феодосія не стало. Він прийняв мученицьку кончину на 68-му році свого життя.
29 червня 1989 року реабілітований.
